Басейнове управління водних ресурсів річок Приазов'я
Басейнове управління водних ресурсів річок Приазов'я

Архів преси за 2012 рік

  • В Запорожье стартовала программа «Спасём Днепр вместе»

Более тысячи участников акции собрали за несколько часов порядка 18-ти тонн мусора.

В прошлую субботу, 24 ноября, в Запорожье прошла первая акция в рамках общественной инициативы «Спасём Днепр вместе». В общей сложности в мероприятии по очистке акватории Днепра приняло участие более тысячи горожан. Группы добровольцев отправились в четыре основных локации: остров Хортица, река Мокрая Московка, набережная напротив Вознесеновского парка, и Великолужские плавни.

Детальніше>>

Инициатором программы стал главный редактор запорожского областного журнала «Рыбацкий вестник» Игорь Резников и Запорожская областная федерация подводной охоты, дайвинга и рыбалки.

Акцию поддержали общественные организации, крупные предприятия и студенчество. Среди пришедших было много обычных запорожских семей. Родители признавались, что инициатива поучаствовать в городском субботнике исходила от детей.

Подробно о реализации программы по очистке главной водной артерии города корреспондентам Z-City рассказал Анатолий Пустоваров — координатор организационного комитета «Спасем Днепр вместе».

Участники субботника признались, что не ожидали увидеть на берегах Днепра такое количество мусора. В большинстве своём это были пищевые отходы, стекло и пластик, которые отдыхающие горожане забывают убирать за собой.

Также, в городском субботнике приняли активное участие любители рыбалки и подводной охоты. Аквалангисты прибыли вместе со своими семьями в район Домахи, турбазы расположенной за Южным микрорайоном, чтобы очистить дно протоки «Лывковые ямы». Это глубокий водоём, в котором рыба идёт на нерест. Рыбаков здесь очень много. А ещё больше мусора на берегах, и браконьерских сетей непосредственно в воде.

После окончания уборки всех присутствующих угощали настоящей рыбацкой ухой, приготовленной по особому рецепту. Люди делились между собой впечатлениями о проведенной работе и указывали друг другу на горы мусора, собранные на протяжение нескольких часов.

Отметим, что мусор со всех четырёх локаций субботника был централизованно вывезен при помощи техники, предоставленной компанией Remondis.

Антон Крайнюк, заместитель директора ООО «Remondis», рассказал о том, что компания принимает охотно принимает участие в акциях, целью которых является улучшение экологической ситуации. Программа по очистке Днепра не стала исключением. Была задействована немецкая техника с прессовочным аппаратом, что дало возможность собрать максимально большой объём мусора. А это, по предварительным данным, порядка 18 тонн.

Полевая кухня, организованная напротив Вознесеновского, угощала всех запорожцев солдатской кашей и горячим чаем.

Игорь Черняк, директор по промышленной и техногенной безопасности ОАО «Запорожсталь», выразил благодарность всем небезразличным, кто принял участие в акции. И заявил о том, что предприятие и в дальнейшем намерено поддерживать подобные инициативы общественности. Чего нельзя сказать о представителях городской власти. Громкие заявления запорожских чиновников присоединиться к городской уборке мусора так и остались пустыми обещаниями.

Организаторы субботника уверяют, что акция будет иметь продолжение. Жители города готовы охотно поддержать инициативу. Запорожцы уверены, что общими усилиями они смогут улучшить экологическую ситуацию в нашем городе и призвать людей убирать за собой мусор, дабы не превращать берега Днепра в свалку отходов.

Газета «Суббота плюс» от 26.11.2012 г.

  • «Альтернативні джерела питної води»

Серед екологічних проблем, з якими зараз зіткнулась Україна, особливо гостро на сьогодні стоїть питання забезпечення населення питною водою. Вже за кілька років Дніпро буде не здатний забезпечувати міста якісною питною водою. Точніше, очисні споруди міськводоканалів будуть невзмозі боротися з брудом та шкідливими речовинами, котрих з року в рік більшає у Дніпрі.

За інформацією ВООЗ, більш ніж 1 мільярд людей на Землі не отримують достатньої кількості питної води адекватної якості. Щоб забезпечити кожного такою водою, необхідно запобігти подальшому забрудненню річок та інших природних джерел води, необхідно захистити водні ресурси. Це величезна комплексна програма, яка вимагає неосяжних інвестицій, але починати її треба на національному та місцевому рівнях, а точніше з себе.

Намагаючись привернути увагу суспільства до проблеми водних ресурсів, вже другий рік поспіль Запорізька експедиція веде активні пошуки водних джерел для їх відновлення та облаштування, вважаючи джерела альтернативним джерелом питної води. Протягом 2011-2012 рр. експедицією відновлено та впорядковано три джерела на узбережжі Каховського водосховища (останнє у листопаді 2012 р. в с.Балки Василівського району).

Чи не настав час схаменутися та залишити після себе замість бруду та сміття — чисте джерело?!

Провідний гідрогеолог ЗГГМЕ С.Хужин,
газета «Рабочее слово» №42 от 17.11.2012г.

  • «Днепровская или бердовская?»

Из-за огромных долгов бердянцы могли остаться без воды. Время от времени власти Бердянска ставят перед фактом, что город останется без днепровской, то есть питьевой воды, поскольку ее подачу прекратят из-за долгов. Такая ситуация была и на днях.

Как сообщил директор КП «Бердянскводоканал» Валерий Семенюта, «Запорожьеоблэнерго» предупредило облводоканал, что из-за задолженности за потребленную электроэнергию (около 20 млн. грн.) 13 ноября в 10.00 будет прекращена подача электроэнергии на объекты облводоканала. Облводоканал, в свою очередь, прислал соответствующую телефонограмму исполкому Бердянского городского совета и КП «Бердянскводоканал».

Детальніше>>

Если бы в минувшую пятницу в Киеве не были достигнуты договоренности о перераспределении государственных средств в счет погашения разницы в тарифах на воду, в том числе и для Запорожской области, была бы прекращена подача днепровской воды не только в Бердянск. Без нее остались бы Приморск, Бердянский и Приморский районы.

На этот раз, как говорится, пронесло. Но проблема остается. По информации Валерия Семенюты, его предприятие задолжало «Запорожводоканалу» свыше двадцати миллионов гривен. Причем уровень оплаты бердянских потребителей воды составляет от 95 до 105 процентов.

Дело в том, — говорит Валерий Григорьевич, — что, во-первых, уже на входе в Бердянск кубометр днепровской воды стоит 3 гривни 13 копеек. Потребителям мы отпускаем ее уже по цене около 10 гривен. Во-вторых, значительно упали объемы потребляемой воды. Если десять лет назад мы поставляли городу 40 тысяч кубометров воды в сутки, то теперь — 19—20 кубометров. Естественно, затраты возрастают, а значит, растет и себестоимость воды. Наш тариф покрывает всего 60 процентов затрат.

Кроме того, в стране давно ведутся разговоры о том, что если протяженность водовода свыше 100 километров, затраты за доставку ее до места должно брать на себя государство.

Длина Каховского водовода — 175 километров. Об участии государства в уравнивании тарифов на воду, проходящую такой длинный путь до бердянского потребителя, говорят буквально с первого дня пуска водовода. Тогда же и прозвучали слова о том, что бердянцы не должны платить за ее транспортировку. С тех пор тема цены на днепровскую воду не раз звучала с самых высоких трибун, но пока без последствий в виде государственных дотаций для погашения разницы в тарифе.

Конечно, в случае отключения от Каховского водовода, Бердянск не остался бы без воды. Городской водоканал содержит в рабочем состоянии Бердовское водохранилище, расположенное недалеко от города, и раньше Бердянск получал именно эту воду. Получал, но не пил, поскольку по своим параметрам она не соответствовала даже технической воде. Но деваться было некуда, питьевую воду набирали в водоразборных колонках или покупали. Многие бердянцы покупают ее и сейчас, но это уже — по желанию.

И хотя иногда приходится слышать, что из-за дороговизны лучше вернуться к бердовской и построить опреснительные установки, сегодня днепровскую воду хочет получать большинство населения, так как бердовская быстро губит стиральные машины и прочую бытовую технику, в работе которой используется вода. Так что днепровская вода для бердянцев действительно дорогая. И не только по цене.

Газета «Индустриальное Запорожье» №172 от 16.11.2012г.

  • «Вода торує шлях у села»

Мрії жителів Придунав’я про якісну питну воду потроху втілюються у життя.

Уже буквально цими днями село Дмитрівка, що у Татарбунарському районі на півдні Одещини, отримає воду із вже, власне, спорудженого водогону. Щоб збагнути, яким святом це має стати для людей, слід зауважити, що, за іронією долі, у Придунав’ї, регіоні, що має свою назву від великої європейської ріки, лише лічені поселення мають доступ до природних джерел питної води. Решта — включно із райцентрами — одвіку послуговується привозною водою або ж артезіанськими свердловинами, а це здебільшого незручно і дорого. Голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук зазначає, що найбільше потерпають від проблем із водою Татарбунарський, Кілійський та Болградський райони області. Тож саме вони є першими у черзі на якісну воду.

Детальніше>>

Проблема якісного водопостачання у цій місцевості чомусь не була розв’язана і за радянських часів, відкритою вона залишилася й після фактично проваленої урядової Програми комплексного розвитку українського Придунав’я на 2004—2010 роки. Саме на цьому відтинку часу, з 2006 до 2008 року, було призупинено й будівництво Татарбунарського водогону, котрий лише нині дасть воду в Дмитрівку.

Без народного бюджету не обійшлося

Власне, і нині вийти навіть на проміжний фініш було нелегко — спорудження насосної станції села Дмитрівка коштувало 7 млн 200 тис. грн. Державного фінансування на завершення цього об’єкта не вистачало. Тож ще майже 700 тис. грн додали із обласної скарбниці в рамках ініціативи. Народний бюджет — це коли люди на загальних зборах самі вирішують, куди у першу чергу варто спрямувати дещицю муніципальних грошей. У Дмитрівці проголосували за воду. Потужності новозбудованого комплексу вистачить на все село. Тут є два резервуари чистої води по 600 кубометрів — це добовий запас для села, де мешкає 4000 людей, та резерв на випадок пожежі.

Що важливо, на комплексі буде застосована новітня технологія знезараження води з допомогою електролізу, котра не передбачає використання шкідливого для людини хлору.

Дмитрівка стане четвертим населеним пунктом Татарбунарського району, котрий отримає питну воду, що відповідає всім стандартам якості. У сусідньому Кілійському районі таких є вже вісім. Наступного року планують подати воду ще у шість населених пунктів Татарбунарського району та два — Арцизького, — зазначає директор дирекції будівництва водогосподарчих об’єктів агенції водних ресурсів України Георгій Бузіян.

Усе це відбуватиметься у рамках проведення першої черги Татарбунарського та Кілійського водогонів. Коли ці роботи буде завершено, питну воду отримають 12 сіл із загальним населенням понад 40 тис. людей.

Друга черга — це не скоро

Складніше із самими Татарбунарами, котрі досі не мають нормального водопостачання. Адже лише років три тому було знято суто бюрократичну перепону, що заважала розв’язати цю проблему.

Раніше був такий порядок: містом займаються комунальники, селом — Держводгосп України, — каже Г. Бузіян, — зараз ми говоримо загалом про будівництво групових водогонів і можемо подавати воду як до села, так і до міста.

Значно більша проблема — фінансування. На будівництво насосної станції та знезаражувальної установки для якісного водопостачання Татарбунарів потрібні 24 млн грн. Якби вони надійшли — об’єкт міг би з’явитися вже наступного року.

Ще більш віддаленою перспективою є водопостачання до курортних селищ, котрих на території району чимало. Вони є доволі віддаленими від джерела води — Дунаю, тож до них буде потягнута вже друга черга водогону, чия вартість сягає 98 млн грн. Тож коли Трапівка, Лиман, Приморське та Лебедівка зможуть потішити курортників кращими побутовими умовами, сказати важко.

Зате Кілійський груповий водогін уже навіть перейменували у Приморський, аби чітко включити у зону обслуговування всю прибережну зону і забезпечити курортний регіон питною водою.

А коли у бік цих курортів збудують ще й щось більш схоже на дороги, ніж є нині, тоді можна буде серйозно говорити про відродження туристичного бізнесу в цих краях.

Газета «Урядовий кур`єр» №208 від 13.11.2012р.

  • «В Днепр запустили щучек и карпа»

Любители подводной охоты при поддержке спонсоров продолжают восстанавливать хищное «похвостовье».

В субботу утром на Центральном пляже десятки запорожцев и гостей города (среди которых, между прочим, были и представители киевского «Динамо»), могли наблюдать, как в Днепр по специальному желобу из цистерн выпускали молодых щучек и карпов, причем не какую–нибудь мелюзгу,а вполне приличных размеров.

Детальніше>>

Первая же часть экологической акции — чистка дна реки, которым занимались члены областной федерации подводной охоты, дайвинга и рыболовства, для зрителей, по вполне понятным причинам, была незаметной.

Акция по уборке Днепра от браконьерских сетей и бытового мусора для энтузиастов подводного плавания стала уже традиционной, — рассказал «Индустриалке» заместитель председателя федерации Геннадий Ушаков. — Проводить ее желательно осенью, когда вода становится прозрачной.

В нынешней акции участвовали 27 любителей подводной охоты, которые из–за плохой видимости, чему «виной» сильное цветение бурых водорослей, чистили дно только в месте выпуска зарыбка. Их улов за полтора часа — парочка браконьерских сетей, а также гора бутылок. Самый интересный «экземпляр» — пожарный гидрант, который неизвестно почему оказался на дне.

Напомню, это уже вторая в нынешнем году акция по очистке дна Днепра от мусора, которую провели энтузиасты подводной охоты: весной члены федерации почистили Днепр в районе Левковых ям. Тогда главной добычей были, в основном, браконьерские сети с рыбешкой, которая в них запуталась.

А вообще–то, любители подводной рыбалки с грустью констатируют, что несознательные запорожцы почему–то хотят превратить главную водную артерию страны в мусорную свалку — выбрасывают в реку «усілякий непотріб».

Еще одной важной составляющей акции, которую областная федерация подводной охоты, дайвинга и рыболовства проводила вместе с областной организацией Украинского общества охотников и рыболовов и Запорожьерыбоохраной (так сейчас называется бывшее ГУ Госрыбоохраны в Запорожской области), стало, говоря официальным языком, пополнение водных запасов Днепра — субботним утром в Днепре стало больше на 700 кг малька щуки и 2,5 т молоди карпа.

Жизнь показала, что мы правильно выбрали точки приложения сил нашей федерации, — рассказал председатель этой общественной организации Анатолий Береза. — Их, собственно, две — уборка акватории Днепра от браконьерских сетей и бытового мусора и зарыбление, которое проводим за счет членских взносов и спонсорской помощи.

Почему я говорю, что это правильное решение? Потому что движение ширится, к нему приобщается все больше общественных организаций, создано движение «Спасем Днепр», о своем желании профинансировать это мероприятие заявил ряд серьезных промышленных предприятий (среди которых — комбинат «Запорожсталь». — И.Е.).

Если мы все сообща — и общественные организации, и промышленные предприятия, и государство, и коммунальные предприятия – возьмемся за спасение Днепра, то будет и результат.

Наверное, многим интересно, почему рыбный молодняк запустили в воду в начале ноября, а не, к примеру, весной или летом. Время для запуска — поздняя осень — выбрано по рекомендации ихтиологов: в холодной, богатой кислородом воде у малька больше шансов прижиться, нежели в теплой, в которой «загибалась» и взрослая рыба.

Зарыбление хищными видами не практиковалось еще с советских времен, — рассказал «Индустриалке» заместитель начальника Запорожьерыбоохраны Дмитрий Евсеев. — В основном зарыбляли растительноядными видами — для мелиоративной очистки водоемов (и сейчас государственные региональные программы направлены на зарыбление только, к сожалению, этими видами рыб).

Ввиду того, что резко упала популяция хищников — особенно в водохранилищах, — сильно возросла популяция сорных видов рыб, в частности, карася. Это значительно разбалансировало экосистему водоемов.

На сегодня созданы благоприятные условия для жизнедеятельности хищников — существует хорошая кормовая база.

Мы разработали научно–экологическое обоснование по воспроизведению хищных видов рыб в водохранилищах. И в прошлом году первыми в Украине стартовали — в Запорожской области произвели массовое зарыбление хищными видами рыб. По нашей программе, кстати, такими же видами зарыбляли Киевское и Каневское водохранилища.

Это дало эффект — у нас очень выросла популяция судака. Надеемся, что такой же результат будет и по щуке. В прошлом году выпустили около 15000 особей, сегодня — 1300 штук. Вы видели, выпускали крупновозрастную группу, особи килограммовые (точно, размеры малька поражали воображение. — И.Е.), щука половозрелая, весной даст потомство. Выпустили также 2,5 тонны карпа. Зарыбок крепкий — 200 граммов, ни одной травмированной или поврежденной.

Молодняк рыбных хищников, по словам Дмитрия Жоржевича, организаторы акций приобретают в частных рыбхозах. Закупка последних партий обошлась приблизительно в 80000 гривен.

Дмитрий Евсеев особо подчеркнул роль общественных организаций в процессе восстановления рыбных запасов водохранилищ области, среди которых основных три — УООР, областная федерация подводной охоты, дайвинга и рыболовства, областная организация Ассоциации рыболовов Украины.

— Дмитрий Жоржевич, а вы не опасаетесь, что рыба, которую только что выпустили на Центральном пляже в речку, до весны не доживет, поскольку ее выловят браконьеры?

Здесь зимовальные ямы, лов с лодок запрещен, а с десяток любителей, которые с берега могут ловить, для такого масштаба выпущенной рыбы опасности не представляют. Она доживет до весны и даст потомство. Если еще несколько лет такими темпами будем проводить зарыбление — вполне реально возродить то, что здесь было раньше.

Газета «Индустриальное Запорожье» №170 от 13.11.2012г.

  • «Що тече з наших кранів?».

Усе що завгодно, лише не те, що можна назвати питною водою, кажуть фахівці.

Чи не кожен з нас у той чи інший час ставив запитання: «Чи можна пити воду з крана?» У відповідь представники водоканалів і місцевої влади схвально кивають головами, опускаючи, а потім тет-а-тет зізнаються, що самі цього ніколи не роблять. Бо знають, що стан води в Україні катастрофічний. Мало того, що її недостатньо, та вона ще й неналежної якості.

Детальніше>>

Прати і мити — будь ласка, а пити не варто

За інформацією професора Інституту гідробіології НАН України Володимира Щербака, нині ніхто не контролює якості води, що біжить із кранів. І якщо на виході з очисних споруд, на водозабірних станціях вона нібито відповідає всім ДСТУ, то після виходу з розподільчих мереж, які не ремонтують десятки років, забруднюється і стає технічною. Її можна використовувати для миття посуду, інших побутових потреб, але аж ніяк не для пиття, переконаний він.

Водопровідна вода не є питною, — стверджує й доктор хімічних наук академік НАНУ, директор Інституту колоїдної хімії і хімії води Владислав Гончарук. — А все через хімікати, які додають для її очистки. Вона справді дуже поганої якості, і це не викликає жодних сумнівів.

За інформацією еколога, координатора проекту «Питна вода і санітарія» ВЕГО «МАМА-86» Ганни Цвєткової, від цього особливо страждають кримчани, що п’ють гіперхлоровану дніпровську воду з Північнокримського каналу, донеччани, дніпропетровці, луганці, херсонці, миколаївці, кияни.

Передусім, у цих регіонах найбільше скидають промислових вод (неочищених або недостатньо очищених). Лише за останні сім-вісім років, за підрахунками Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ), попри скорочення кількості підприємств через кризу, істотно збільшилися скиди промислових вод з них — з 3,5 млрд до 6 млрд кубів. Крім того, у річки потрапляють каналізаційні, зливові стоки, хімія з полів тощо. Як наслідок — чого лише немає у водоймах. Осилити таку наругу екосистема не може і дає збій: річки починають цвісти і всихати, каже голова ВЕЛ Тетяна Тимочко. Їх оздоровлюють завдяки системі каналів, водообміну й екологічним попускам. Але це не рятує. Застарілі системи очищення води та іржаві труби ще більше ускладнюють ситуацію.

Ціна питання вражає

За оцінками експертів, аби їх замінити, потрібні десятки мільярдів гривень. Зібрати такі кошти одночасно нереально, а поетапне фінансування призводить до того, що доки здійснюють точковий ремонт і заміну одних труб, слід терміново ремонтувати інші тощо, розповідає колишній міністр ЖКГ Павло Качур. Тому, на його думку, доречним буде залучення у цей процес приватного капіталу, а поки що цей процес фінансується з державного і місцевого бюджетів.

На жаль, рік у рік виникає одна і та сама проблема, — зазначає помічниця міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Ольга Маштакова у коментарі «УК». — Програма «Питна вода» та інші, спрямовані на поліпшення ситуації у цій сфері, фінансуються за залишковим принципом. Натомість, за даними Мінрегіону, нині в аварійному стані перебувають і потребують заміни 41 085,9 км, або 39,2% водопровідних мереж, 18 152,8 км каналізаційних колекторів і мереж, 661 (20,7%) каналізаційних і 937 (15,8%) водопровідних насосних станцій з 3186 і 5936 існуючих (відповідно), 35,9% каналізаційних і 37 (10,6%) водопровідних очисних споруд.

Нині міністерство ініціює виділення з держбюджету-2013 на реалізацію програми «Питна вода» 272,5 млн грн, на розвиток і реконструкцію централізованих систем водопостачання та водовідведення — 400,5 млн і на стимулювання реалізації інвестпроектів у цій сфері з використанням енергоощадного обладнання та технологій — 140,8 млн грн.

Водна проблема справді потребує пильної уваги держави та чиновників, переконана Т. Тимочко. Адже її не розв’яжеш за рік-два і без комплексних рішень, переконані фахівці. На думку В. Щербака, для поліпшення ситуації у цій сфері в Україні потрібно поступово замінювати труби, а також переходити на нові технології, зокрема на місцеві, районні чи навіть прибудинкові станції доочищення води.

Коментарі

Вікторія Яковлєва, радник голови правління ПАТ «АК «Київводоканал»:

Пити воду з кранів можна. Якщо немає заборони санепідемстанції або головного санітарного лікаря міста, значить, вона відповідає стандартам і безпечна для життя.

Водопостачання в Києві відбувається з трьох джерел: Дніпра, Десни і артезіанських свердловин. Змішана в різних пропорціях, очищена надходить у домівки киян. Залежно від району проживання жителі міста отримують воду переважно з одного чи іншого джерела. Приміром, на Оболоні і Троєщині більше артезіанської води, а в Дарниці і на Харківському масиві — деснянської. Дніпро ж має четвертий рівень забрудненості (один з передостанніх. — Авт.), але у Києві ще не настільки погана ситуація із дніпровською водою, як, приміром, у Криму, що нижче за течією. Вище за нас лише Росія, Білорусь і Чернігів, і хоч вода доходить до нас забруднена, ми її обеззаражуємо хлором, як це роблять у багатьох країнах. Нині готується будівництво двох заводів гідрохлориду, які вироблятимуть хлор для потреб Києва. Гроші під це надасть міська адміністрація. Ультрафіолетна очистка поки що нам не по кишені.

Поліпшити ситуацію з питною водою в Україні, як на мене, можуть заходи боротьби з несанкціонованою забудовою прибережної смуги. Велике сподівання покладаємо на новостворену Дніпровську екологічну прокуратуру. Крім того, потрібно, щоб великі підприємства встановлювали локальні очисні споруди. Бо навіть якщо вони скидають відходи у водойми, довести це дуже важко, і справи на роки залягають у судах. Не зайвим було б визначити, хто і за який кошт замінятиме фільтри на доочисних станціях, встановлених на соцоб’єктах (лікарнях, школах, дитсадках), проводитиме модернізацію станцій централізованого водопостачання 1930—1960 років спорудження тощо.

Михайло Яцюк, перший заступник голови Держводагентства:

Нині в усьому світі екологи б’ють на сполох. Щороку кількість і якість водних ресурсів на планеті знижуються, тоді як потреба в них зростає.

Думаю, мало хто знає, що Україна — це водонезабезпечена країна. Ми на одному з найостанніших місць серед країн Європи із водозабезпечення на душу населення. На людину припадає лише 1 тис. кубометрів води на рік, тоді як, за висновками екологічної комісії ООН, має бути не менш як 1700. Маємо визнати, що кількість водних ресурсів для використання в нас обмежена. Тому їх необхідно використовувати раціонально і відповідно до економічних і екологічних пріоритетів.

Найгостріша ситуація у 1323 населених пунктах, де проживає майже 1 мільйон громадян і де немає ні питної, ні технічної води. Туди завозять її водовозами. У тих містах, де є лише технічна вода, слід ставити індивідуальні системи очищення. А також завершувати будівництво Іванівського водопроводу, що розв’яже проблему водозабезпечення Херсонщини. Гостро потребує вирішення це питання й на Донеччині та Луганщині.

Газета «Урядовий кур`єр» № 207 вд 10.11.2012 р.

  • «Cоленая смерть»

В конце косы Пересыпь появилась тяжелая техника, которая проложит дорогу до села Степановка-1. По ней грузовики повезут гранит, из которого будут выложены две буны — поперечные дамбы, выдвинутые от берега в сторону моря. Их задача — защитить от заноса песком канал между Азовским морем и Молочным лиманом, который на сегодня прекратил свое существование.

Детальніше>>

Недавно вместе с заместителем объезжали Молочный лиман. Спустились возле Мордвиновки и выехали в Кирилловке, причем ехали по дну, поскольку вода отошла от берега в среднем на 500 метров, — рассказал директор Приазовского национального природного парка (ПНПП) Олег Елисеев. — Пустуют и постепенно разрушаются детские лагеря, расположенные вдоль лимана, страдает его флора и фауна. Картина просто ужасающая!

Кроме уменьшения площади водного зеркала, Молочный лиман измельчал и, что самое опасное, резко повысился уровень солености, — добавила начальник научного отдела Наталья Барабоха. — Когда стабильно работал канал, она была до 25 промилле, год назад — 35—45, а в этом году — до 90 промилле! Это говорит о серьезных изменениях экологической обстановки в гидрологическом заказнике. Естественно, лиман не может в полном объеме выполнять функцию нерестилища промысловых видов рыб и водно-болотного угодья международного значения — места обитания многих видов птиц. Чтобы водоем существовал, необходимо наладить постоянное соединение с Азовским морем — это сейчас главная задача и для ученых, и для общественности, и для власти.

Собственно, для этого Приазовский национальный природный парк заказал проект строительства канала между морем и лиманом. Работали над ним специализированные организации — «Укррыбпроект» и «Укрречтранспроект». Итогом стали два альтернативных способа решения проблемы: углубление промоины, существующей в конце косы Пересыпь, или перенос ее на старое место — в район Степановской косы. И если поначалу приоритетным был второй вариант, то сейчас стал первый.

Профильное министерство определило, что лучше тот проект, который предусматривает выполнение работ на косе Пересыпь, — уточнил директор ПНПП Олег Елисеев. — Решить вопрос нового строительства на землях природно-заповедного фонда сложно, а так выходит, что нужно восстановить уже существующий канал. Он должен получиться шириной 100 метров, глубиной — два. Защищать его от заноса песком будут две буны, которые уйдут в море примерно на 150 метров. Строительство обойдется ориентировочно в 40 миллионов гривен.

Естественно, без выделения денег спасти Молочный лиман не получится, но администрация парка надеется, что при формировании государственного бюджета 2013 года о гидрологическом заказнике не забудут. Пока же на косе Пересыпь обустраивают дорогу к Степановке-1. На это парк получил почти 1 млн. гривен. Подрядчику — ООО «Приазовский Райагрострой» — предстоит привести в порядок 6-километровый участок (либо подсыпать бутом, либо уложить плитами) и выполнить разворотную площадку.

Рядом со стройкой без дела стоит техника ООО «Сыны моря — Мотор Сич», которому до появления нацпарка принадлежали охранные обязательства по Молочному лиману. Предпри-ятие, которое не раз заявляло о намерениях добиться восстановления промоины за счет частных инвестиций, как и государство, пока их не реализовало. Хочется верить, что произойдет это до того, как гидрологический заказник исчезнет с лица земли.

Справка «ИЗ»

До XV века Молочный лиман был заливом Азовского моря. Затем пролив, соединяющий лиман с морем, закрылся, и Молочный лиман стал озером. В 1943 году водоем был соединён с Азовским морем искусственным проливом. Это стабилизировало гидрохимические показатели, в частности, солёность воды. Именно в эти годы отмечалось максимальное видовое разнообразие рыб в лимане. С 1974 года пролив, соединяющий лиман с морем, работает нерегулярно.

«Индустриальное Запорожье» от 27.10.2012г.

  • «Проблем з водою вже не буде — селяни мають водогін»

Водопровід у Тимошівці почали прокладати заново рік тому. На багатьох вулицях села люди тепер уже отримують воду без перебоїв. Залишилися лічені дні до того моменту, коли повністю все село матиме таку потрібну в нашій засушливій зоні воду як для пиття, так і для поливу квітів або й городу. Люди, звісно, задоволені.

Детальніше>>

Ярослав Михайлович Шевчук, житель села:

Працює водопровід нормально. Гарний напір у системі. Перебої, не погрішу проти істини, ще бувають, але дуже рідко — якщо чийсь двір підключають до мережі. Уже рік ми практично не маємо проблем із водою. Звичайно, тепер набагато краще, ніж було досі — тоді вода тільки крапала, а тепер споживаємо, скільки треба. Моя сім'я дуже задоволена.

Майстер підрядників Андрій Галка пояснив:

Старий водогін працював тут ще з 50-х років минулого століття, тобто, ще з повоєнних часів. А так званий «новий» — із 70-х. Біда в тому, що труби всі прокладалися стальні. Вік їхньої дії не перевищує тридцяти років, а тут 60 і 40! Жодного погонного метра цілої, неушкодженої труби не залишилося. Причому, так вони були забиті іржею, ніби запаяні — найтонший провід не проходив у щілини. Потрібна була тільки заміна труб на пластикові, які не іржавітимуть. Замовником виступив Запорізький залізорудний комбінат, а наше ТОВ СК «Промбудсервіс» — підрядник, тобто виконавець робіт. Ось тепер залишилась остання вулиця. Усього селом пройде близько 20 кілометрів водогону, нині вже більше 11 кілометрів ми проклали. І там, де уже працює водопровід, жодних проблем у людей немає.

Допомагає залізорудний комбінат

Нині на деяких вулицях поки що залишаються вириті траншеї, тут уже вкладені нові пластикові труби. Разом із сільським головою Тимошівки Андрієм Петровим під'їжджаємо до одного з майбутніх колодязів для обслуговування системи. Андрій Васильович розповів:

Почалося все ще в 2008-2009 роках. Бачили, що старому водогону настає кінець і латати його уже марно. Тоді голова Михайлівської райдержадміністрації та голова районної ради звернулися до Запорізького залізорудного комбінату. Адже є рішення обласної ради про забезпечення прилеглої території до ЗЗРК питною водою. Керівництво комбінату посприяло виготовленню проектно-технічної документації. Від свердловин і по селу Тимошівка загалом, враховуючи ще й закільцювання, вийшло 78 кілометрів трубопроводу.

Вирішили тут споруджувати щороку по одній черзі, а завершити будівництво в 2012 році. Нині закінчують спорудження вже другої, останньої черги водогону. Роблять усе за новими технологіями. Усі труби тепер пластикові. Біля кожного двору встановлюють колодязі, в яких обов'язково будуть водоміри. Підводять воду в двори самі мешканці села. Тепер уже селяни мають змогу платити за воду згідно з показниками лічильників. Відійшла та практика, коли всі беруть воду й ніхто не знає кількості, а потім її розподіляють на кожного жителя та на кожну голову худоби. Нині кожен знає, скільки води він витратив — за те й платить. Немає й того, що комусь води не вистачило — жодного дефіциту. Сільські комунальники вже не чекатимуть, коли буде вдома господар — самі відкриють люк, запишуть показники лічильника, виставлять рахунок.

Залишаються освітлення й дороги

Інвестиції залізорудного комбінату потужні. Лише проектно-технічна документація коштувала понад 400 тисяч гривень. Першу чергу водогону спорудили за п'ять мільйонів гривень. Друга черга буде ще дорожчою — зросли ціни на пальне. Як бачимо, ЗЗРК вкладає в розвиток села такі гроші, які тимошівцям не снилися. А вже за рахунок місцевого бюджету тут закупили перетворювачі електроенергії для насосних станцій на свердловинах.

Добре, коли громадою керує небайдужа людина. Раніше тут провели газифікацію села й реконструкцію газової котельні за рахунок державного бюджету. 356 тисяч гривень пішло тільки на реконструкцію котельні. Відремонтували й дах будинку культури. А нині жителі села матимуть воду. Причому, постійно й безперебійно. Забезпечена й висока якість її, адже пластикові труби не іржавітимуть. Та й надійність їхня вища — гарантія роботи — 50 років.

Тепер на черзі денній відремонтувати дороги та освітлити територію, — каже сільський голова. — Наші люди трудящі, хороші, заслужили комфортного життя.

Запорізька обласна газета «Запорізька правда» №158 від 23.10.2012 року

  • «На околиці...».

Центральна і єдина вулиця села Верхній Токмак-2 багато років тому була асфальтована. Зараз у це повірити важко: вирви, камінці, бур'яни. Лісосмуга, яка тягнеться вздовж села, розрослася щільною стіною, а кущі зачепилися за узбіччя дороги і дотягуються до обійсть. Редакційна автівка повільно рухалася вулицею. Ми шукали селян, щоб розпитати про їхнє життя-буття.

Детальніше>>

Нарешті на одному подвір'ї побачили молоду симпатичну жінку. Познайомилися. Катерина поралася у дворі. Вона гарна господиня: все чистенько впорядковано. Пишалися красою хризантеми у палісаднику. На заклопотаних курей невтомно гавкала Семенівна — собака, далекі родичі якої були таксами. Але чільне місце у дворі заставлене коритами й бочками з водою. Пройшли щедрі дощі, і Катерина запаслася живою водою.

Колись тут селилися залізничники. Йшли працювати на залізницю, одержували землю під будівництво житла. Хата за хатою — так народилося село, в якому для нормального життя тут було все. Але ті часи відійшли в минуле. Зараз у селі живуть здебільшого пенсіонери. Тут немає магазину, аптеки, пошти, жодної медичної установи, дитсадка, школи, газу. Ніде старику поміряти тиск, ні з ким порадитися щодо лікування. А якщо зовсім зле, то викликають «швидку» з райцентру. Транспортного сполучення теж немає. За єдину «медсестру» тут Катя, вона має тонометр, бо лікує хвору матусю.

Безводдя

А головне — в селі немає води. На всіх — три криниці, де з глибини 14 метрів витягають іржаву, солонкувату рідину, якою можна прати, мити підлогу. Вживати в їжу — зась. Ці джерела доживають свій вік. Приміром, коли ми розмовляли з жителями села, з'ясувалося, що в одній із криниць вода зникла.

Кілька років тому, розповіла нам Катерина, на водогоні сталася аварія. Поки приїхали ремонтники, труби повикрадали, місце аварії засипали ґрунтом. Коли кількість скарг від селян перевалила через край і досягла якоїсь критичної маси, сюди прибули ремонтники з технікою. Розкопали, подивилися, підрахували, заварили трубу, знову зарили й поїхали геть. Це було цьогорічної весни. Для селян безводдя продовжилося. Питну воду можна купити по 50 копійок за відро у приватника. У певний час, бо басейн закритий. Здається, й недорого, але ж ці гроші треба мати. Пенсії у стариків, яких у селі переважна більшість, мінімальні. На неї треба запастися ще вугіллям, ліками.

Нам не треба манни небесної або зірок із неба, — сказала Катерина. — Нам би тільки водопровід відремонтували.

Катерина з чоловіком працюють у райцентрі. У них є автомобіль, за кермом якого їздить жінка. Вона допомагає стареньким — привозить хліб, ліки.

З Німеччини — з любов'ю

До нашої розмови приєдналася сусідка Катерини - Єлизавета Гаврилівна. Вона теж носить воду, на своєму подвір'ї підставляє ночви під дощ. Але для неї такий спосіб життя тимчасовий. Жінка постійно проживає з сім'єю в Німеччині. Народилася тут, у молодості поїхала з подругою піднімати цілину, там зустріла хлопця, побралися. Він - німець, тож як трапилася нагода, виїхав із родиною в Німеччину. Живуть у мирі й злагоді, в достатку й комфорті, але серце Єлизавети Гаврилівни крає туга за батьківщиною. І вона щороку приїжджає у стару батьківську хату у Верхньому Токмаку-2, на три місяці. Живе в екстремальних умовах, без води. А потім знову повертається в цивілізовану Європу.

— А у вас таке буває, щоб відключили воду або електрику? — запитуємо в української «німкені».

На моїй пам'яті не було. А якби й трапилося, то кампанія-постачальник компенсувала б мені вартість кожної зіпсованої сосиски.

«Водні процедури» Григорія Івановича

Уранці, впоравшись із господарством, Григорій Іванович розпочинає «водні процедури» — збирає 30 пластикових пляшок, по п'ять літрів кожна, вантажить на мопед і їде в обійстя Валентини Іванівни Хоменко, Тут, розклавши ємності на траві, він по черзі заповнює їх водою з криниці сусідки. Вода ледь жовтувата, гіркувата на смак, пити її не можна, але у господарстві без неї не обійтися — напувають домашню живність, перуть і миють. Мопедом господареві доводиться робити кілька ходок.

Цих 150 літрів, що привожу, вистачає нам на день, — говорить Григорій Іванович. — І то не розкошуємо, щоб влаштувати, скажімо, банний день, треба більше. Спасибі, сусідка не відмовляє, мені до цієї криниці, із трьох, що залишилися, найближче. І то їхати треба, руками не наносишся. Тяжко взимку, як захурделить, мій «коник» не дістанеться через замети. Та й набирати і розливати на морозі воду у фляги холодно, рукам горе.

— А ви давно купалися досхочу під душем, у бані?

Чоловік замислився, згадуючи. Пауза затяглася.

Поїхати є куди, але ж не завжди зручно людям набридати, та й звикли ми вже так. Питну воду замовляємо і купуємо, а тут беремо, коли треба, поки криниця не зміліла.

Самотність

Івану Павловичу вже 85. Колись високий, стрункий, працював на залізниці вагонником, стрілочником, своїми руками звів хату, в якій мешкає й нині. 15 років як на пенсії. Поки сили були, займався бджолярством. Тепер хворий, немічний, пересувається по хаті з палицею. Його самотність розділяє відданий пес Шарик. У побуті Івану Павловичу допомагає соціальний працівник Людмила. Двічі на тиждень вона приїжджає з Чернігівки, привозить хліб, молоко, варить їсти, прибирає в хаті, приносить воду.

До речі, саме з криниці, що на подвір'ї Івана Павловича, зникла вода.

Тепер у Верхньому Токмаку-2 на одну криницю стало менше. Виходить, в середньому на одну верхньотокмацьку душу стало менше води.

ЦЯ глибинка, якою у Чернігівському районі є Верхній Токмак-2, на жаль, не поодинока у своїй беззахисності. Коли з території, мов кров із судин, відпливає життя, люди з їхніми проблемами залишаються наодинці й, за великим рахунком, до них нікому немає діла. Який інтерес, скажімо, зараз залізниці до старенького хутірця, який залишився обабіч потужних сталевих колій? Місцева ж влада вважає, мабуть, що до райцентру рукою подати, то ж які проблеми? Так і живуть. А людям, як ми пересвідчилися, треба не так і багато: щоб на їхній «головній» вулиці, де зо два десятки осель, одного разу зупинилось авто, та щоб приїжджі, які з нього вийшли, небайдуже поцікавились: «Як ведеться вам тут, люди добрі?»

«Запорізька правда» №157 від 20.10.2012 р.

  • «До чистих джерел»

Стаття з закликом взяти активну участь у Конкурсі «До чистих джерел», який проводиться Міністерством екології та природних ресурсів України та Всеукраїнською дитячою спілкою «Екологічна варта».

Метою конкурсу є об`єднання зусиль, спрямованих на поліпшення стану джерел, водойм і річок України, раціональне використання водних ресурсів, виховання дбайливого ставлення населення до водних об`єктів, їх охорони і відтворення, підвищення екологічної та правової обізнаності громадян щодо, охорони водних ресурсів шляхом залучення широких верств населення до практичної природоохоронної роботи, розвитку громадянських природоохоронних ініціатив.

Інженер з використання водних ресурсів Веселівського МУВГ Н.Старжинська,
газета «Колос» №82 от 20.10.2012р.

  • «Река Лугань готовится к очищению».

В статье расказывается о планах по очистке р. Лугань. Если реку Лугань очистят от ила, пропуск воды в ней может увеличиться почти в десять раз. Это улучшит ситуацию с грунтовыми водами и снизит риски подтопления приусадебных участков и подвалов домов Каменнобродского и Жовтневого районов. В некоторых местах ил составляет четыре метра. Для этого проектный институт разработал 15-километровую систему ило-сбора.

Кроме того, власти Луганска планируют построить в областном центре несколько новых насосных станций и восстановить дренажную систему.

Газета «Голос Украины» №196 от 18.10.2012г.

  • «Працюють очисні споруди, і світла Конка сяє чистим склом».

Проблема екології, яку постійно порушує «Запорізька правда», торкається не тільки заводів-гігантів. Іноді в місцеву річку із села чи селища може скидатися чимала кількість нечистот, забруднюючи водойму так, що вже не те, що ловити рибу чи купатись, а й набрати води для поливу з неї не можна. Переймаючись питаннями довкілля, обласна влада постійно виділяє кошти на захист навколишнього середовища. Скажімо, ще кілька років тому гостро постала проблема очистки рідких відходів у селищі Комишуваха Оріхівського району. А нині вона повністю вирішена.

Наша розмова — з директором місцевого підприємства «Комишуваський комунальник» Олександром Галкіним.

Зараз ми дуже задоволені роботою цих споруд, — каже Олександр Вікторович. — Адже раніше стара очистка не встигала переробляти нечистоти. Через це постійно траплялися пориви трубопроводів, іноді селищем пливли струмки, що мали неприємний запах, відходи потрапляли й у річки — Комишуватку та Конку. Тому потрібно було переробити все капітально, тобто фактично збудувати нові споруди.

Працює нова очисна система тут уже з минулого року. Підписані всі необхідні акти передачі. Споруди виконують свої функції, належно очищають рідкі відходи. Керівників місцевого самоврядування радує їхня безперебійна робота. Технологія очистки не нова. Це — біоінженерні споруди, де відбувається випаровування та біологічна очистка за допомогою рослин. Система очистки практично не потребує обслуговуючого персоналу, працює в автономному режимі. Лише кілька осіб обслуговують насосну станцію, що подає нечистоти у відстійники.

Нині цими спорудами користуються 800 жителів житлового масиву багатоповерхових будинків Комишувахи, а також дитячий садок і номерна районна лікарня. Будувалися очисні споруди за таким проектом, що передбачає майбутнє підключення до системи всіх без винятку будинків селища. Звичайно, пересічний житель цього населеного пункту може й не задумуватися над тим, як усе це відбувається — головне, що з його квартири рідкі відходи потрапляють у каналізацію й сам господар помешкання не має жодних проблем. Саме для цього та для збереження довкілля й будувалися нові споруди. Фінансування відбувалося за рахунок обласного бюджету.

Ми вдячні всім депутатам обласної ради, які проголосували за виділення з обласного бюджету коштів на побудову нових споруд, — каже селищний голова Комишувахи Олександр Литвинов. — 2,7 мільйона гривень для нашого селищного бюджету — величезні кошти. Їх ми навряд чи колись мали б для вирішення цього вкрай важливого питання.

«Запорізька правда» №154 від 16.10.2012 р.

  • «Відновлення криниці — справа небайдужих»

З давніх-давен людство мало традицію впорядковувати джерела питної води. Нині в селах району відмічено різке пониження води в колодязях (від 1 до 2 метрів) у зв'язку зі змінами кліматичних умов в бік потепління, що негативно впливає на забезпечення населення якісною питною водою. Тож актуальним є питання збереження всіх діючих криниць у районі, тим більше якщо вони мають хорошу воду.

У селі Сергіївці (Михайлівська сільська рада), біля насосної станції Вільнянського міжрайонного управління водного господарства, знаходиться криниця глибиною 17 метрів. Збудована вона була ще у 1970 році, і усі ці роки, як говориться, вірою і правдою служила людям, — жителям Сергіївки, Соколівки, Михайлівки та інших населених пунктів. Але час бере своє, і ця криниця потребувала ремонту. Спеціалістами Запорізької гідрогеолого-меліоративної експедиції була опробована криниця. За результатами хімічного аналізу води по основним органолептичних показників вода в ній є придатною для вживання. За підтримки СФГ «Лещенко В.М.» та ПП «Бедрик», які надали спонсорську допомогу у вигляді матеріалів, працівники Вільнянського управління водогосподарства зробили ремонт діючої криниці. При дбайливому ставленні вона прослужить для людей ще не один десяток років.

Газета «Дніпровські вогні» №75 від 29.09.2012р.

  • «Етносело: життя цікаве і красиве»

Мешканцями нашого району добре відомо, як важко і складно займатися сільськогосподарським виробництвом на цій території, території ризикованого землеробства. На жаль, всі розмови з даного питання з роками затихли. Так сталося тому, що люди побачили — зрошення нищиться не тільки у нашому районі і області, а й у інших регіонах України. Як наслідок такого негативного ставлення до меліоративних систем, зменшилася площа зрошуваних земель у районі майже у 10 разів.

Дуже дивно і незрозуміло, що навіть у такий складний для трудівників села час, знайшлися люди на нашій території, які зазіхнули на канали зрошення. Як показало проведене 27.06.2012 року обстеження каналу 2-3.2К на цій гідротехнічній споруді вкрадено 98 залізобетонних плит. Зокрема, 38 штук знищені (розбиті з метою викрадення арматури), а 60 шт. — демонтовано по всій ширині облицювання каналу.

Ті, хто скоїв крадіжку плит і арматури, не думали про те, що вони позбавляють людей надійної гарантії отримання нормального врожаю і їм було байдуже, що цього року по причині засухи списано більше 60% посівних площ.

Бути байдужим до таких випадків не можна. Звичайно, легше когось потім покритикувати чи звинуватити. Цьому вже всі навчилися. А хто ж зупинить правопорушників, зокрема, крадіїв. Одних слів про любов до рідного краю недостатньо. Необхідно конкретними діями покласти край подібним випадкам демонтажу меліоративних систем. І осторонь цього ніхто не повинен залишатися.

Запорізька обласна газета «Запорізька правда» №142 від 25.09.2012 року

  • Екологічна акція «Чистий берег»

На сьогодні проблема відсутності екологічної культури населення є вкрай актуальною. Гори твердих побутових відходів у місцях масового відпочинку стали притчею во язицех. Для нашого міста таким місцем стала рекреаційна зона Національного природного парку «Великий Луг» на узбережжі Каховського водосховища. За ініціативою і найактивнішою участю співробітників Запорізької ГГМЕ 6 серпня була організована і проведена акція екологічної дії «Чистий берег».

«Pабочее слово» №29 от 18.08.2012

  • «Людям потрібна якісна питна вода»

Голова облдержадміністрації провів виїзну нараду з питань реконструкції водогону «ДВС-1 — Вільнянськ-Новомиколаївка». До місця призначення з ними виїхав наш кореспондент і попросив прокоментувати ситуацію.

Коли у нас з робочою поїздкою перебував заступник секретаря РНБОУ Нестор Шуфрич, ми порушили питання водозабезпечення Вільнянського і Новомиколаївського районів, — на що Нестор Іванович швидко відреагував і було виділено 25 мільйонів гривень на будівництво водогону. А поки що 31 тисяча жителів Вільнянського і 17 тисяч — Новомиколаївського районів недоотримують воду. Також ця вода потрібна 30 підприємствам, на яких працюють понад 15 тисяч осіб. До цього водогону бажають також підключитися ще 20 населених пунктів з прилеглих територій. Протяжність водогону — 38 кілометрів. Ми поки що відремонтуємо 14,7 з них. Новомиколаївська селищна рада виготовила проектно-кошторисну документацію з реконструкції водогону Вільнянськ-Новомиколаївка. Десь за півтора місяця вирішимо всі організаційні питання, тендерні процедури. Остаточна ціна питання — 55—60 мільйонів гривень.

Відкриваючи виїзну нараду, голова Вільнянської райдержадміністрації Володимир Чернелюх зазначив, що цей об'єкт є стратегічно важливим для обох районів: Вільнянського та Новомиколаївського, адже водогін, що їх об'єднує, є єдиним джерелом води для цих територій.

За інформацією фахівців «Водоканалу», лише за останні півтора року в результаті корозії на трубах водогону сталося більше 60 аварій. На їх ліквідацію витрачено понад 780 тисяч гривень. Найбільш гостро проблеми водогону «ДВС-1 — Вільнянськ-Новомиколаївка» проявляються на ділянці між селами Колос-Підгірне. Заміна труб на цій ділянці довжиною 14,7 кілометра вирішить найгостріші проблеми водозабезпечення районів.

Учасники наради обговорили також технічні нюанси проекту реконструкції водогону, його підготовчий етап. Як доповів в.о. гендиректора КП «Водоканал» Павло Узунов, проект реконструкції цієї ділянки розроблено, і він проходить експертизу. Завершити підготовчий етап та розпочати роботи планується вже наприкінці вересня.

Це територія мого округу, — підбив підсумки наради Голова облдержадміністрації. — Метал — четвірка, експериментальна труба 1985 року не витримує жодного навантаження. Вся траса стала решетом. Величезні втрати води виливаються в надтарифи, тому для нас це питання дуже важливе. Завдання — якнайшвидше завершити документацію й приступити до реалізації проекту вартістю 25 мільйонів гривень. Це дозволить ліквідувати пориви, дасть постійне водопостачання і, головне, зменшить тарифи для населення.

Запорізька обласна газета «Запорізька правда» №120-121 від 16.08.2012 року

  • «На берегу Каховского водохранилища каждый месяц собирают больше тонны мусора»

Акции, инициированные Запорожской ГГМЭ и национальным заповедником «Великий луг», регулярно проводятся в районе береговой зоны Каховского водохранилища. На помощь экологам всегда приходят члены городского клуба «Белые вороны» во главе с С. Решетовым. Раз в месяц в своё свободное время защитники природы освобождают от мусора места активного отдыха жителей и гостей Днепрорудного.

«Рациональная газета» №31 от 15.08.2012г.

  • «Збережено мізер — інше розкрадено».

Запорізькі аграрії як мани небесної чекають на відновлення меліорації та бережуть те, що залишилось у спадок з радянських часів

Додаткове зрошення підвищує врожайність. На власному досвіді у цьому переконалося чимало сільгоспвиробників. Наразі вони намагаються самотужки відновити втрачену з радянських часів меліоративну систему та закуповують техніку для поливу полів. Але, як наголошують фахівці, без держдопомоги їм не впоратися.

Детальніше>>

Коли нема дощу, потрібен полив

Ми істотно витратилися на закупівлю сучасних зрошувальних австрійських машин, — розповідає Олег Каліман, керівник фермерського господарства «Таврія-Скіф» з Михайлівського району. — Але вони швидко окупляться за рахунок підвищення врожайності. Наприклад, торік кукурудза на незрошуваних полях дала 70 ц/га, а на поливних — 125 ц/га! Щодо баштанних, то за цьогорічних погодних умов прогноз робити нелегко, але фермери південних областей очікують у середньому зібрати 14—16 тонн з гектара на звичайних полях і 40—45 тонн — на зрошуваних; дині — відповідно — 7-8 т/га і 10—14 т/га.

Підтримує потребу відродження та розбудови меліорації й голова агровиробничої фірми «Злагода» (Василівський район), депутат Запорізької облради, заслужений працівник сільського господарства України Катерина Луценко. Підпорядковане їй господарство обробляє 3,2 тис. га сільгоспугідь: опікується рослинництвом з переважанням зернових, технічних і овочевих культур.

Агропотенціал південних областей України може бути використаний повною мірою лише при застосуванні зрошувальних систем, — наголошує вона. — Ті, що залишилися ще з радянських часів, потребують відновлення і реконструкції і без держдопомоги проблему не розв’язати. Зокрема, йдеться як про їх технічну модернізацію та зведення нових об’єктів, так і про підтримку виробників поливних систем і техніки, а також аграріїв, які за їх допомогою вирощують продукцію.

За площею зрошувальних земель Запорізький край посідає третє місце після Херсонщини і Криму. За радянських часів тут було збудовано 17 меліоративних систем, що забезпечували зрошення 240 тис. га сільгоспугідь. Полив усіх зрошуваних земель здійснювався до 1998 року. Та через недолуге реформування агрокомплексу внутрішні господарчі системи були безкоштовно передані у користування правонаступникам колгоспів і радгоспів — приватним сільгосппідприємствам, а також районним, сільським і селищним радам. Чимала частина їх фактично залишилася без господаря, чим скористалися заповзяті ділки, які взялися розкрадати народне добро. На очах у людей вони викопували труби і вивозили їх за межі території області. Там вони ставали так званими понтонами, на яких зводилися тоді популярні будинки на водних об’єктах.

З 1998 по 2000 роки зрошення земель зберігалося лише на 40–60% площ, а у 2001—2003-му — на 23–25%. За 2003—2011рр. через незаконний демонтаж з обігу додаткового штучного зволоження виведено ще 40 тис. га.

Перші спроби відновлення

Уряд приділяє особливу увагу розв’язанню проблеми розбудови меліоративних систем, — розповідає заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Сергій Бальошенко. — Сьогодні міжгосподарські мережі перебувають у держвласності і на балансі міжрайонних управлінь водного господарства. Загальна вартість меліоративних фондів в області становить приблизно 1 млрд. грн., — додає він. — Наразі за дорученням Кабміну проведено інвентаризацію зрошувальних систем області. На даний момент площа зрошувальних земель становить 45—65 тис. га. А територія, на якій можливе відновлення меліорації без значних капітальних вкладень, сягає понад 150 тис. га.

Місцева влада взяла ситуацію у цій галузі під контроль. Згідно з розпорядженням голови ОДА , «про забезпечення збереження меліоративних систем і мереж водопостачання» заборонено їх списання і проведення робіт з демонтажу елементів систем на зрошувальних землях і код транспортування та реалізацію демонтованих матеріалів. Створено постійно діючі районні оперативні групи з контролю за збереженням систем поливу. Спільно з територіальними підрозділами МВС України в Запорізькій області органи місцевого самоврядування розробили заходи щодо запобігання ліквідації об’єктів інженерної інфраструктури меліосистем. У регіональній Програмі розвитку сільського господарства на 2012—2013 передбачено виділення 4,1 млн. грн. з облбюджету на розвиток зрошувального землеробства.

Зрозуміло, що цьому зраділи і дещо пожвавішали і самі аграрії. За рахунок інвесторів у Запорізькій області істотно підвищилася закупівля дощувальної техніки. Щороку у ремонт і відновлення зрошувальних мереж вони вкладають понад 3 млн. грн. За 2004—2012 роки сільгоспвиробники придбали 140 дощувальних машин на 26,3 млн. грн.

В умовах ризикованого землеробства зрошення сільгоспугідь залишається одним з основних чинників підвищення рівня виробництва агропродукції. Тому, зважаючи на посушливі умови нашої зони, надзвичайно важливо зберегти і відновити меліоративний комплекс, — визначив позицію регіональної влади голова облдержадміністрації — Ми проведемо детальну інвентаризацію системи меліорації в області. Задля цього на чергову сесію облради виносимо для затвердження однойменну програму на 2012–2013 роки вартістю 1 млн. 70 тис. грн. і таким чином сподіваємося запобігти його розкраданню та руйнації. Ні метра зрошувальних систем не дамо викопати, а навпаки, ефективно розвиватимемо системи меліорації в краї.

Газета «Урядовий кур'єр» від 24.07.2012р.

  • «По воду краще звертатися до Бога».

Реалії. Можливості зрошення на Одещині задіяні лише на одну сьому потреби.

Система меліорації в області вже десятки років перебуває у стані стагнаційної рівноваги. Неспроможність водного господарства в рамках державних лімітів дати достатню кількість води для поливу сільгоспугідь цілком узгоджується із нездатністю аграріїв доправити її туди, де вона вкрай потрібна. Особливо в такі несприятливі посушливі періоди для вирощування зернових та овочів, як цьогорічний. Коли говоримо про достатню кількість, маємо на увазі ті 220 тис. га, що їх зрошували за радянських часів та за інерцією називають поливними і нині. Насправді ж воду подають лише на 25–35 тис. га — залежно від погодних умов та платоспроможності господарств. Нині погода змушує із ностальгією згадувати радянські масштаби меліорації. «Цього року навіть скептики, які кричали, що не бачать потреби поливати, вже почали говорити, що було б непогано, якби їм дали воду хоча б для краплинного зрошення», — каже перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Іван Панчишин.

Детальніше>>

Її забагато не буває

На Одещині посуха трапляється приблизно через рік — за останні 100 років 42 тут були посушливими. За дефіциту вологи втрати сільгосппродукції сягають 30–40%. Але навіть у вдалий щодо опадів рік зрошення зовсім не зайве. Тільки воно дає змогу отримати у наших краях врожаї пшениці, що сягають 70 ц/га, — а це майже вдвічі більше, ніж просто непоганий врожай у не найгіршому господарстві за нормальних опадів.

Ці очевидні переваги, однак, зіштовхуються з проблемами, що вже вкоренилися на наших землях. «Щороку держава встановлює ліміти коштів на оплату електроенергії для подачі води, — каже І. Панчишин, — і вони, як правило, завжди на 40–50% менші за потребу». Тут ідеться про кошти на електроенергію, яку використовує облводгосп на подачу води до точки, що з неї воду можуть брати вже господарства. Халепа із дефіцитом води нині не так помітна, бо господарства здебільшого не мають чим її доправити безпосередньо на поля. У господарствах області за потреби 2,5 тис. одиниць дощувальних установок налічується всього 350, тобто в сім разів менше.

В облводгоспі кажуть, що мають технічну можливість дати воду на 200 тис. га, і пропонують використовувати її навіть для поверхневого поливу — це коли воду пускають спеціальними борознами або вона просто затоплює поле. Такий прийом прийнятний, приміром, під час вирощування кукурудзи.

Але, на думку І. Панчишина, вода у нас надто дорога, аби застосовувати її у такий витратний спосіб: «Ніж тратити купу грошей на подачу води, яка просто тектиме рядками, краще поставити труби для краплинного зрошування, зменшити забір води вдесятеро, а відповідно — і затрати на електроенергію і послуги працівників водогосподарства».

Казав пан: кожух дам

Керівники держави регулярно сповіщають про готовність підтримати високотехнологічне сільгоспвиробництво. Торік на зустрічі з аграріями Одещини керівник Міністерства аграрної політики і продовольства обіцяв, що Україна серед іншого відновлюватиме системи меліорації на полях. Голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук того самого року казав, що Біляївському та Овідіопольському районам буде виділено бюджетні кошти «на реанімацію системи меліорації».

Кошти районам таки виділили, але зовсім не на реанімацію. Цього року тамтешні господарства отримали на зворотній основі 1,2 млн. грн. з резервного фонду обласного бюджету, аби розрахуватися за спожиту під час поливу понадлімітну електроенергію. Вийти за ліміти змусили цьогорічні погодні умови: без додаткової води овочі та інші культури просто загинули б.

Так бюджетна підтримка знову виявилася спрямованою на ліквідацію авралу, а не на створення стабільної системи, що дала б змогу за будь-яких умов не надто перейматися милостями природи. Та й потреби у цій підтримці не виникло б, якби ліміти, доведені державою водгоспу, ледь не на половину не відставали від потреби.

Загалом виходить, що, цілком усвідомлюючи необхідність інтенсивного сільгоспвиробництва, держава намагається не стільки підтримати його, скільки заощадити на ньому. Іван Панчишин каже, що нині вже не чинна ухвалена свого часу урядова постанова, за якою держава повертала сільгоспвиробникам 50% вартості електроенергії, витраченої на подачу води від точки водовиділення безпосередньо до поля. Тому селянам залишається хіба що звертатися до Всевишнього, щоб зглянувся над ними у таке посушливе літо, як цьогорічне. Бо влада до них не дуже прислухається.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

В.Сташук

Попри всі негаразди, які існують у зрошувальному землеробстві, голова Державного агентства водних ресурсів Василь Сташук налаштований оптимістично. Саме завдяки хоч і не дуже помітним, але все-таки зрушенням на краще, які відбуваються в цій справі.

Останніми роками є тенденція щодо зростання политих площ. Так, якщо у 2010-му сільгосптоваровиробниками було полито 589,7 тис. га, то у 2011-му — 594 тис. га. А сьогодні, зважаючи на жарку погоду, темпи поливу випереджують минулорічні показники. В Україні вже полито понад 560 тис. гектарів, в тому числі в АР Крим — 124,2 тис. га, Дніпропетровській області — 26,3 тис. га, Запорізькій — 31,3 тис. га, Миколаївській — 19,9 тис. га, Одеській — 30,3 тис. га та Херсонській — 287,4 тис. гектарів. Щотижня площа поливу збільшується не менш ніж на 10 тис. гектарів. Станом на 17 липня цього року водогосподарськими організаціями Держводагентства на зрошення сільськогосподарських культур подано 932,4 млн. м3 води, що на 102,9 млн. м3 більше, ніж на аналогічну дату минулого року.

Наскільки готовими були до нинішнього несприятливого для хліборобів літа підпорядковані вам структури?

Враховуючи прогноз, ми з початку року підготували канали та насосні станції для подачі води на 1 млн. гектарів. Всі магістральні канали, а це Дніпро — Донбас, Дніпро — Інгулець, Головний Каховський, Північно-Кримський та канали Інгулецької зрошувальної системи, були вчасно заповнені водою, що дало змогу сільгосптоваровиробникам з квітня розпочати інтенсивні поливи.

На сьогодні всі точки водовиділу забезпечені водою. Насосні станції та зрошувальні системи працюють у посиленому режимі, забезпечуючи потреби зрошуваного землеробства. При цьому затримок з подачею води не відбувається. Потреби сільгосптоваровиробників виконуються у повному обсязі.

Отже ваше відомство вирішує, так би мовити, магістральні проблеми водопостачання. А за ті, що виникають в регіонах, повинна взятися місцева влада. Окрім того, заливання полів водою не можна вважати ефективним. Адже у світі вже існують інші системи зрошування.

— Хочу зазначити, що в країні також розвивається і прогресивний метод поливу — краплинне зрошування. За останні 10 років площа його застосування зросла з 5,1 тис. га до майже 55 тис. гектарів. Однак це ще недостатньо. Разом з науковими установами ми вважаємо, що площі краплинного зрошення повинні зрости до 250 тис. гектарів, оскільки основною перевагою цього методу є економія водних та енергетичних ресурсів.

У червні Президентом був підписаний Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», яким передбачені заходи з реконструкції і модернізації зрошувальних систем, будівництва краплинного зрошення, придбання сучасної поливної техніки. В цілому за цією програмою за період 2013-2021 роки планується направити на забезпечення розвитку меліорації земель 30 млрд. гривень. Це дасть можливість забезпечити в повному обсязі виконання меліоративних заходів для забезпечення продовольчої безпеки країни.

Газета «Урядовий кур'єр» №126 від 18.07.2012р.

  • «Кому заважають канали зрошення?»

Мешканцями нашого району добре відомо, як важко і складно займатися сільськогосподарським виробництвом на цій території, території ризикованого землеробства. На жаль, всі розмови з даного питання з роками затихли. Так сталося тому, що люди побачили — зрошення нищиться не тільки у нашому районі і області, а й у інших регіонах України. Як наслідок такого негативного ставлення до меліоративних систем, зменшилася площа зрошуваних земель у районі майже у 10 разів.

Дуже дивно і незрозуміло, що навіть у такий складний для трудівників села час, знайшлися люди на нашій території, які зазіхнули на канали зрошення. Як показало проведене 27.06.2012 року обстеження каналу 2-3.2К на цій гідротехнічній споруді вкрадено 98 залізобетонних плит. Зокрема, 38 штук знищені (розбиті з метою викрадення арматури), а 60 шт. — демонтовано по всій ширині облицювання каналу.

Ті, хто скоїв крадіжку плит і арматури, не думали про те, що вони позбавляють людей надійної гарантії отримання нормального врожаю і їм було байдуже, що цього року по причині засухи списано більше 60% посівних площ.

Бути байдужим до таких випадків не можна. Звичайно, легше когось потім покритикувати чи звинуватити. Цьому вже всі навчилися. А хто ж зупинить правопорушників, зокрема, крадіїв. Одних слів про любов до рідного краю недостатньо. Необхідно конкретними діями покласти край подібним випадкам демонтажу меліоративних систем. І осторонь цього ніхто не повинен залишатися.

Начальник Веселівського МУВГ Ю. Нежурко,
газета «Колос» №54 від 14.07.2012 року

  • «“Безгоспні” водойми волають про допомогу».

Полтавська область за запасами води перебуває на 11 місці в Україні, а тому до наявних тут ставків, річок, озер, боліт, підземних водних ресурсів населення завжди ставилося з особливим пієтетом. У 1970-х та 1980-х роках в області побудували більшу (із наявних) кількість малих водосховищ, ставків, шлюзів-регуляторів на річках. Майже в кожному населеному пункті, особливо в селах, побудовано водойму. А то й цілі їх каскади, що були на утриманні колгоспів і радгоспів. Вони підтримували їх у робочому стані й ремонтували. Після реформування агросектору землі водного фонду разом із прибережними смугами і гідроспорудами перейшли у відання селищних та сільських рад — відтоді всі ці об’єкти, що мають балансову вартість, практично є безгоспними і поступово виходять з ладу, а нові не будуються. Тому обласна влада ставить завдання — зберегти хоча б наявні ставки, водосховища та гідротехнічні споруди у складі водогосподарського комплексу регіону.

Детальніше>>

Щоб зійшлися «дебет з кредитом»

Упродовж 2006—2009 років у районах востаннє проводили інвентаризацію водних об’єктів. За даними райдержадміністрацій, в області налічується 69 малих водосховищ і 2688 ставків загальною площею водного дзеркала майже 25 тис. га. Найбільше ставків у Глобинському, Миргородському, Зіньківському, Хорольському, Лохвицькому, Карлівському та Шишацькому районах. Встановлено, що майже 800 з них потребують поліпшення екологічного стану та ремонту гідротехнічних споруд. Повільно ведеться паспортизація водних об’єктів. Отож обласне керівництво вважає за необхідне найближчим часом виконати роботи з уточнення матеріалів інвентаризації земель водного фонду, ставків і водосховищ, провести їх паспортизацію, вирішити питання щодо посвідчення прав користування цими водними об’єктами. Тобто за кожним із них закріпити господаря. Одним із напрямків розв’язання проблеми може бути передача водних об’єктів із землями водного фонду, на яких вони розташовані, в оренду.

Тему використання внутрішніх водойм та розвитку рибного господарства Полтавської області обговорили й на спільному розширеному засіданні колегії облдержадміністрації й регіональної ради з питань взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Відмічено, що за чинним законодавством в області проводиться певна робота з передачі в користування на умовах оренди водних об’єктів, що перебувають у басейнах річок загальнодержавного значення, та земельних ділянок із земель водного фонду. Обласна держадміністрація відпрацювала конкретні підходи з вирішення цих питань. Створено робочу групу з реалізації комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання водних об’єктів для риборозведення. Остання розробила «Тимчасовий порядок надання водних об’єктів, що перебувають у басейнах річок загальнодержавного значення, у користування на умовах оренди», проект «Договору оренди водного об’єкта» та порядок надання водних об’єктів у користування на умовах оренди. Ці матеріали мають рекомендаційний характер і використовуються райдержадміністраціями при передачі водних об’єктів в оренду.

Окрім цього, як повідомив заступник начальника Полтавського облводресурсів Олександр Чмир, торік його відомство спільно із сільськогосподарською дорадчою службою, управліннями охорони навколишнього природного середовища, земресурсів, облсанепідемстанцією, ветмедицини, рибоохорони, вченими НААН і райслужбами провели шість кущових нарад-семінарів у Глобинському, Хорольському, Машівському, Гадяцькому та інших районах з відповідними роз’ясненнями і навчаннями щодо питань оренди водних об’єктів, демонстрацією тих, що нині надані в користування орендарів.

Без труда не виловиш і рибку зі ставка

За оперативними даними, станом на 1 квітня 2012 року райдержадміністрації передали в користування юр- та фізособам на умовах оренди 780 ставків загальною площею водного дзеркала 6 тис. га. Найбільше — по 56 — у Гадяцькому, Лохвицькому та Чутівському районах, 51 — у Полтавському, 44 — Диканському, 32 — Великобагачанському. Від орендної плати за ставки до обласного бюджету торік надійшло більш ніж 0,5 млн.  грн.

Учасники колегії зазначали, що передача в оренду водних об’єктів — не самоціль, але за її допомогою можна досягти збільшення виробництва риби, її різноманітності на ринках, створити нові робочі місця в сільській місцевості. До того ж, закріплена за орендарем водойма вже не знеособлена. За ставком, гідроспорудами та прилеглими землями водного фонду на визначений договором термін закріплюється господар, який зобов’язаний вчасно проводити доглядові роботи, поточні ремонти гідротехнічних споруд, обкошування територій, пропуск льодоходу і повені, влаштування місць відпочинку. Олександр Чмир поінформував, що полтавські орендарі здебільшого сумлінні. За його даними, щороку вони витрачають 400—500 тис. грн. на ремонти гідротехнічних споруд на орендованих водоймах. Грошей на це в державному чи обласному бюджетах не передбачено.

Колегія вирішила, що треба полегшити передачу в оренду водойм і відстежувати ефективне їх використання для риборозведення. Під час брифінгу для журналістів голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко констатував: «Ефективне використання водних ресурсів, які в нас є, — це завдання і реальне, і нагальне, бо ще багато ставків залишаються безгоспними, а з них можна було б отримувати рибу тощо. Ставки слід здавати в оренду активніше, аби мати прибуток і порядок. Кошти, які надходитимуть за оренду, можна спрямувати на ремонт гідроспоруд, які практично 30 років ніхто не ремонтував».

Нині орендарі продовжують зариблювати орендовані водойми. Роблять це під контролем держуправління охорони навколишнього середовища, держекоінспекції, рибоохорони, ветслужби та орендодавців. Адже від своєчасного проведення цих заходів залежатиме і продуктивність, і віддача кожного ставка чи водосховища. Але не лише орендарі водних об’єктів, а й уся громадськість Полтавщини сьогодні дбає про відновлення в місцевих водоймах живих ресурсів. Бо, на жаль, давно минули часи, коли матінка-природа могла самотужки відновлювати запаси дичини та риби в природних водоймах. Наприклад, за сприяння Великобагачанської райдержадміністрації громадська організація «Рибачок» (керівник В. І. Проскура) випустила у середині червня в річку Затон 400 кілограмів мальків карася, 150 — товстолобика, 192 — коропа. Безумовно, це сприятиме поліпшенню екологічної ситуації у водоймі. Й такі приклади по області непоодинокі.

Газета «Урядовий кур'єр» №117 від 05.07.2012р.

  • «Молочний лиман оживе?»

Молочний лиман має реальний шанс на відновлення. Про це журналістам області нещодавно розповіли представники Національного Приазовського природного парку.

Зустріч відбулася в Кирилівці у рамках проекту Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України «Сільська глибинка очима журналістів».

Заступник директора Національного Приазовського природного парку В. Санько розповів, що довгий час Молочний лиман був місцем нересту близько 62 промислових видів риб.

Існував Молочний лиман виключно завдяки штучному з'єднувальному каналу з Азовським морем, який не розчищався близько 15 років.

Наразі для відновлення нересту риби проводиться штучна розчистка каналу. Роботи проводяться за рахунок власних коштів ТОВ «Сини моря — Мотор Січ».

Газета «Новий день» від 27.06.2012р.

  • «От берега до воды — 150 метров»

Запорожские журналисты увидели воочию, как обмелел Молочный лиман.

«Сельская глубинка глазами журналистов» — так называется ежегодная акция, которую проводит областная организация Национального Союза журналистов. Цель акции — ознакомиться с проблемами районов непосредственно на месте, выслушать представителей местной власти и громады, поднять острые вопросы в региональных и республиканских средствах массовой информации.

Детальніше>>

В этом году она проходит под патронатом председателя ЗОГА Александра Пеклушенко и при поддержке депутатов областного совета. Первая акция прошла в Акимовском районе, в ней принял участие председатель постоянной комиссии облсовета Олесь Запорожец.

Глава райсовета Геннадий Подольный и председатель райадминистрации, депутат облсовета Анатолий Блоха обеспечили журналистам широкий доступ к получению информации. В Кирилловке состоялся «круглый стол», в ходе которого об острых вопросах поселка рассказал поселковый голова Иван Малеев. На вопросы журналистов ответили заместитель директора Национального парка «Приазовский» Валерий Санько и заместитель директора хозяйства «Сыны моря — Мотор Сич» Сергей Баздырев.

Одна из первоочередных проблем Кирилловки — отсутствие газификации. В этом направлении идет серьезная работа: к поселку уже проложено 57 км газопровода, затрачено 60 млн. грн. Планируется, что к осени долгожданное голубое топливо придет в дома кирилловцев, охватив по пути 12 сел.

Из разряда актуальных вопросов — питьевая вода. Водовод Шелюги–Кирилловка, питающийся из 20 артезианских скважин, проходит через 20 баз отдыха и несколько населенных пунктов. Летом, когда население поселка за счет отдыхающих возрастает с 3,5 тыс. человек до полутора миллионов, обеспечить всех водой просто невозможно.

К тому же, водовод старый, лежит в грунтовых водах, и прорывы — постоянная головная боль местных властей. Депутаты областного совета на одной из последних сессий проголосовали за включение мероприятий по водообеспечению населенных пунктов кирилловского сельсовета в областную программу «Питьевая вода». Теперь местное руководство ратует за то, чтобы войти с этой проблемой во всеукраинскую программу.

Один из республиканских институтов разрабатывает проект строительства завода по переработке отходов. Это еще одна «болевая» точка поселка. Сегодня состояние полей фильтрации — в пределах позапрошлого года. Планируется, что сооружение перерабатывающего завода будет вестись за счет средств владельцев баз отдыха. Сдвинулось с «мертвой точки» решение проблемы культурного отдыха детей и молодежи: по Программе социально–экономического развития ремонтируется сельский клуб, детская площадка.

Но самая большая проблема Акимовского района — Молочный лиман. На спасение крупнейшего в Украине нерестилища пиленгаса — лимана, который входит в состав Национального парка «Приазовский», необходимо 27 млн. грн. Журналисты смогли увидеть уникальный водоем воочию, на косе Пересыпь.

В Молочном лимане появляется на свет более 70% азовского пиленгаса и других промысловых пород рыб. Однако из–за нарушения естественного водообмена глубина водоёма ежегодно катастрофически уменьшается. Концентрация соли превысила допустимые нормы в сотни раз, а вода отошла от береговой линии на 150 метров, из–за чего нерест рыбы становится невозможным. Это происходит потому, что соединительный канал лимана с Азовским морем практически весь занесен песком. Для прочистки ежегодно требуются огромные средства, которых у Национального парка нет, — рассказал журналистам Валерий Санько. — В советское время содержание Молочного лимана, который обеспечивал рыбой полстраны, полностью финансировалось из государственного бюджета, и в море ежегодно выпускалось четыре миллиарда мальков одного только пиленгаса.

Молочный лиман выполняет еще важную рекреационную функцию. В Алтагире, на берегу лимана, расположено 30 детских оздоровительных лагерей. Однако нынешним летом, из–за обмеления лимана, из них функционируют только 9.

По прогнозам учёных, если в ближайшее время не принять радикальных мер по спасению Молочного лимана, то уникальный природный водоем просто исчезнет с географической карты Украины. Нельзя забывать и о том, что через территорию, прилегающую к Молочному лиману, проходит миграционный путь сотен видов перелётных птиц, — отмечают специалисты.

На прошлой неделе возобновились работы по расчистке промоины Молочного лимана, которые были приостановлены прошлой осенью из–за отсутствия финансирования, — рассказал Сергей Баздырев, заместитель директора компании «Сыны моря — Мотор Сич». — Уже выполнены проектные работы регламентной расчистки протоки. Теперь дело за должным финансированием, только в этом случае будет спасен Молочный лиман.

Газета «Индустриальное Запорожье» №92 от 23.06.2012г.

  • «Опасности для людей нет»

В последние дни мая много разговоров, слухов и волнений у населения, живущего на берегах Белозерского лимана, вызвал мор рыбы. Сразу же после поступления тревожного сигнала о чрезвычайной ситуации районной государственной администрацией была оперативно создана комиссия, в состав которой вошли службы МЧС, СЭС и управления ветеринарии. Возглавил комиссию депутат областного совета, первый заместитель главы Каменско-Днепровской райгосадминистрации В. Г. Тарасов. После тщательного изучения проблемы Владимиром Григорьевичем была дана пресс-конференция, с целью объективной оценки сложившейся ситуации.

— 25 мая в 16.00 в районную госадминистрацию поступили сведения, что с 24 мая в Белозерском лимане массово гибнет рыба. Мы в срочном порядке создали комиссию из специалистов, чтобы выяснить причины мора, а также насколько это опасно для окружающей среды и населения. В субботу, 26 мая, комиссия приступила к работе. В результате первичных и повторных анализов в воде и самой рыбе химических и бактериологических веществ послуживших гибели рыбы, обнаружено не было. После расследования и изучения факторов, которые способствовали гибели обитателей водоема, комиссия пришла к следующему заключению.

Аномально высокая температура воздуха для мая, пик которой пришелся на 23-24 числа, вызвала активное поглощение кислорода зелеными водорослями. Это вызвало недостаток кислорода в воде для оптимального жизнеобеспечения рыбного мира. В то же время пресыщение кислородом спровоцировало быстрое старение и отмирание водорослей, в результате чего вода приобрела бурый оттенок. Такое явление мы ежегодно наблюдаем в Каховском водохранилище, с той лишь разницей, что в нем водная площадь, глубины и течение не позволяют застаиваться воде. Лиман же имеет небольшие глубины, и это дало ему возможность прогреться до критической отметки. В дополнение ко всему именно в эти дни ветер, не меняя направления, дул только в одну сторону, в сторону Великой Знаменки, что совершенно не характерно для данной местности. Из-за этого рыбу, вышедшую на мелководье, окончательно погубил поднятый ветром ил. Возможно, если бы своевременно была сделана в лиман подкачка воды из водохранилища, чрезвычайной ситуации можно было бы избежать. В настоящее время специализированные бригады ПАО «Мотор Сич» вылавливают и утилизируют погибшую рыбу.

Ещё раз повторю, что мор рыбы в Белозерском лимане — это крайне неприятное, но вполне природное явление. Никакой опасности для людей, животных и птиц оно не представляет.

Газета «Знамя труда» от 09.06.2012г.

  • «Зрошувальний комплекс працює над виконанням своїх завдань»

Землі південних областей України за своїми властивостями, кліматичними умовами та родючістю різноманітні. Однакові вони лише за походженням, тому що сформувалися в основному під степовою трав’янистою рослинністю. У межах країни виділяються три природнокліматичних зони: надмірно зволожену лісову (25% площі); недостатньо зволожену лісостепові (35%) та посушливу степову (40%). До цих 40% належить територія Запорізької області. Посушливі степи Запоріжжя віковічно страждали від засухи, тому що річна кількість опадів тут не перевищує 350-450 мм, у посушливі роки — 260-280 мм, при цьому в теплу частину року їх випадає не більше 60%. Літні опади мають переважно зливовий характер, які мало зволожують ґрунт, бездощові періоди іноді тривають по 80-10 днів. Згідно зі статистичними даними в Запорізькій області раз на 3-4 роки обов’язково бувають засухи. Страшна і сама посуха, але ще страшнішими є її супутники — суховій «Чорні бурі», коли не тільки знищується вирощений, але ще не зібраний врожай, а й зноситься родючий шар ґрунту — чорнозем, яким так славиться наша Запорізька земля.

Детальніше>>

Найнадійнішим засобом боротьби з засухою та її наслідками стало зрошення, що надійно захищає хліборобів від цих природних проявів. Поштовхом для розвитку зрошення в області стало будівництво Каховського водосховища, чи як його називають місцеві мешканці «Каховське море». У 1955 р. почалося заповнення водосховища і на території області було введено в експлуатацію першу в Україні велику державну зрошувальну систему — Кам’янський Под на площі 16 тис. га. Нині в області побудовано 17 зрошувальних систем, у т.ч. Північно-Рогачикська на площі понад 100 тис. га, Каховська та Приазовська зрошувальні системи на площі 74 тис. га, Вільнянська, Жовтнева, Запорізька. Всього в області налічується 240,4 тис. га. В 1949р. при Запорізькому обласному управлінні сільського господарства був створений відділ водного господарства, перетворений у травні 1954р. в обласне управління водного господарства. В 2012р. Запорізьке обласне виробниче управління меліорації і водного господарства перейменовано в Запорізьке обласне управління водних ресурсів. В даний час до складу Запорізького облводресурсів входять:

- 7 міжрайонних управлінь водного господарства (Веселівське, Вільнянське, Запорізьке, Кам’янське, Придніпровське, Мелітопольське і Якимівське);

- Управління каналів Північно-Рогачикської зрошувальної системи;

- Гідрогеолого-меліоративна експедиція.

Управління облводресурсів експлуатують майже 781 км. магістральних каналів і трубопроводів, 233 державні насосні станції (у т.ч. — 18 головних), на яких установлено 972 основних насосних агрегатів. На каналах нараховується близько 1544 гідротехнічних споруд. Крім того експлуатується 460 км доріг уздовж каналів і сьогодні Запорізьке обласне управління водних ресурсів — це майже 2 тисячі працівників, які роблять все можливе, щоб перетворити посушливі степи Запоріжжя у зону стабільних врожаїв.

В нашому Запорізькому районі в січні 1967р. згідно з наказом від 26.12.1966р. №718 Міністерства меліорації і водного господарства було створене Запорізьке управління експлуатації зрошувальних систем для здійснення технічної експлуатації Запорізької зрошувальної системи. Загальна площа зрошених дніпровською водою земель в 1967р. складала 8000 га. Джерелом живлення зрошувальних земель з перших днів створення управління служить Каховське водосховище. З 1974р. по 1978р. були введені в експлуатацію Першотравнева, Верхньо-Тарасівська, Шевченківська зрошувальні системи, що забезпечують водопостачання на поля для потреб зрошення загальною площею 10400 га. В 1985р. були введені в експлуатацію дві насосні станції Шевченківської зрошувальної системи, що забезпечували водопостачання на землі радгоспу «Дніпрогес» і НДІ масляничних культур площею 710 га.

В 1989р. була введена в експлуатацію насосна станція Казачої зрошувальної системи, що забезпечує постачання на поля зрошення площею 820 га. Таким чином площа зрошувальних земель, що обслуговуються Запорізьким управління зрошувальних систем на державних системах складає 15387 га. В січні 2005р. Запорізьке управління зрошувальних систем було перейменовано в Запорізьке міжрайонне управління водного господарства. Запорізьке МУВГ є державним не прибутковим структурним підрозділом Запорізького обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України. Керує роботою управління з 2002р. і по теперішній час Попов Михайло Харлампійович. Метою діяльності управління являється:

— виконання комплексу робіт з експлуатації міжгосподарських меліоративних та дренажних систем, розташованих в Запорізькому, Оріхівському і Пологівському районах Запорізької області;

— подача води для цілей зрошення; організація раціонального використання води; проведення її обліку та контролю за договорами з водокористувачами;

— виконання заходів, пов’язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків за допомогою споруд, які знаходяться на балансі управління;

— забезпечення контролю за експлуатацією малих річок, ставків і водосховищ, розташованих на території в Запорізького, Оріхівського, Пологівського, Розівського і Куйбишевського районів згідно з вимогами Водного кодексу України.

В теперішній час Запорізьке МУВГ обслуговує 2000 га зрошувальних земель в 3-х районах Запорізької області: Запорізькому, Оріхівському і Пологівському районах у 8 господарствах с/г виробництва і 67 садовоогородніх товариства. Обслуговує 73,1 км магістральних трубопроводів міжгосподарської мережі, 229 од. гідротехнічних споруд, регулюючих басейнів — 11 од., 15 — насосних станцій, на яких встановлено 64 насосно-силових агрегати, загальною потужністю 15,3 тис. кВт. Продуктивність насосних станцій по подачі води складає 18 м3/с. В управлінні проводяться роботи щодо енергозбереження і це установки трансформаторів власних потреб. Удосконалюється робота щодо обліку та розподілу води на держсистемі та на землях–«супутниках». Всі працюючі насосні станції оснащені УВР-2А-011 — 3 шт. є й проблемні питання в роботі Запорізького МУВГ. Це зношеність основного виробничого обладнання і оснащення, якому вже 45 років, як і нашому управлінню, що потребує вкладення значних коштів на його ремонт. Це й варварське знищення внутрішньогосподарської зрошувальної мережі в більшості сільгосппідприємств Запорізького, Оріхівського, Пологівського районів. Нещодавно відбулись обласні збори в м. Мелітополі, на якому розглядалась проблема забезпечення і функціонування меліоративних систем ті, що залишились. Із обласного бюджету виділено 2,3 млн. грн. на ці цілі і на проведення інвентаризації зрошувальних земель, передачі насосних станцій, мереж з комунальної власності в державну.

Та незважаючи на складнощі часу, колектив Запорізького МУВГ зберіг доручений йому державою водогосподарський зрошувальний комплекс і справляється з покладеними на нього задачами.

Щорічно в першу неділю червня в нашій країні відзначається професійне свято — Працівників водного господарства. Наша галузь тісно пов’язана з усіма галузями економіки держави. Від нашої праці значною мірою залежать екологічні та соціальні умови життя громадян України, їхнє здоров’я та добробут. Також хочу привітати всіх 112 працівників управління зі святом та побажати наснаги в нашій почесній і відповідальній справі, особистого добробуту, а Вашим рідним і близьким — міцного здоров’я, щастя, злагоди та миру, подальших успіхів і нових здобутків.

Начальник Запорізького МУВГ М. Попов,
газета «Червоний промінь» від 02.06.2012р.

  • «Є позитивні зрушення»

Наше професійне свято цього року особливе. Бо ж ми його відзначаємо вже у десятий раз. Безумовно, це ще не ювілейна, але вже кругла дата. Колектив Веселівського МУВГ зустрічає День працівників водного господарства конкретними успіхами по виконанню виробничої програми.

Зокрема, нашими партнерами у 2012 році є 10 сільгосппідприємств і господарств. З ними укладено відповідні договори на подачу води для зрошення 2054 га. Найбільш тісно ми співпрацюємо з ТОВ «СВК Фрунзе», ТОВ «АФ Зелений Гай», ТОВ «Ентузіаст», ФГ «Тріумф» та іншими.

Наше управління надає допомогу водокористувачам у складанні кошторисної документації, оформленні дозволу на спецводокористування, вирішенні ряду технологічних питань.

Начальник Веселівського МУВГ Ю. Нежурко,
газета Веселівської райдержадміністрації та райради «Колос» №42 від 02.06.2012р.

  • «Дбайливі охоронці життєдайної вологи».

Завжди приємно відзначати професійні свята, а особливо, коли колектив впевнено розвивається і розширює свою економічну діяльність. Тому якимівські меліоратори із радістю зібралися на своє професійне свято у актовій залі адміністративної будівлі. Розпочав урочистості начальник управління І. М. Бохон короткою доповіддю про результати роботи всього міжрайонного управління. Ігор Миколайович привітав свій трудовий колектив і подякував за злагоджену роботу та спільні досягнення меліораторів Якимівщини.

Також вітали меліораторів голова районної ради Г. В. Подольний, перший заступник голови райдержадміністрації В. В. Казимиренко.

Газета Якимівської райради та райдержадміністрації «Слово трудівника» №43 від 02.06.2012р.

  • «День працівників водного господарства»

3 червня 2012 року Якимівські меліоратори відзначають своє професійне свято. За географією та природними умовами Україна належить до тих країн, де меліорація є одним із визначальних чинників загального стану виробництва продуктів харчування, сировини для промисловості і, в цілому, забезпечення продовольчої безпеки держави.

Детальніше>>

Майже кожен рік минулого століття був посушливим, а отже несприятливим для вирощування сільськогосподарських культур. Питанням охорони, використання і управління водними ресурсами України займається Державне агентство водних ресурсів. Для цього в його арсеналі — потужні гідротехнічні споруди, науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, виробничі підрозділи й більше 30 тисяч досвідчених спеціалістів, які вдень і вночі працюють над тим, аби вода прямувала територією країни в потрібному напрямку і в потрібній кількості.

Водне господарство України має потужну матеріальну базу, створену попередніми поколіннями меліораторів. Ціною зусиль наших інженерів та робітників вся міжгосподарська система збережена і перебуває в працездатному стані, що дає змогу безперебійно подавати воду для потреб зрошення.

На жаль, частина внутрішньогосподарських зрошувальних мереж, які належали колгоспам і радгоспам, під час реформування та внаслідок безконтрольності і бездоглядності знищені та занепали. Але сьогодні ситуація в цій сфері водного господарства стабілізується, руйнування зрошувальних мереж майже припинилось і почалось їхнє поступове відродження.

Держава зацікавлена в найближчі п’ять років наблизити площі під зрошення до рівня 1990 року, тому що нині без зрошення не обійтись. І це дуже добре розуміють аграрії, збільшуються площі найбільш ресурсозаощадливого зрошення — краплинного. За 10 років з 5 тисяч га вони зросли до 50 тисяч га.

Одна з найрозвинутіших в Україні, як за промисловим, так і сільськогосподарським виробництвом Запорізька область. Річка Дніпро — основне джерело води — тече через північно-західну частину області, де зволоження найкраще. На решті території часто спостерігаються посухи. Переважна більшість місцевих річок маловодні, а інші влітку взагалі можуть пересихати.

Природні та господарські особливості визначили специфіку водогосподарського комплексу області. Найважливішу роль тут відіграє господарсько-побутове і промислове водопостачання, зрошення, захист води від забруднення. Значну увагу в області приділено зрошенню. Загалом в області налічується 17 зрошувальних систем, загальна площа яких становить 240,7 тис. га. Щоправда в останні роки поливається 42-43 тис. га, що є третім показником в державі, після Херсонської області та Криму.

Очолює роботу в області Запорізьке управління водних ресурсів, основна мета якого — забезпечення подачі води на зрошення водокористувачам всіх форм власності, а також населенню.

Значні площі зрошуваних земель розташовані в південній частині області. Джерелом води тут слугує Головний Каховський магістральний канал, продовженням якого є Приазовський канал.

В меліоративний фонд Якимівського району входять міжгосподарські зрошувальні канали довжиною 79,4 км. Перші гектари зрошуваних земель були введені в дію на землях колишнього колгоспу ім. Калініна.

1 листопада 1978 року в наші степи прийшла «велика вода». Для експлуатації комплексу гідротехнічних споруд в 1980 році було створено Якимівське управління зрошуваних систем, пізніше перейменоване в міжрайонне управління водного господарства.

В колективі управління працює 266 працівників, із них молодь — 30%, та основа колективу — це ветерани праці, які працюють більше 10 та 20 років. З 2004 року управління очолює Ігор Миколайович Бохон.

Міжгосподарська меліоративна система району обслуговується чотирма експлуатаційними дільницями (начальники дільниць — Смирнов М. О., Саранді О. Д., Рудяков С. А., Пітюкін В. М.).

Третину колективу складають машиністи насосних станцій, які відповідають за своєчасну та безперебійну подачу води для зрошення сільськогосподарських культур.

Великий вклад в спільне діло вносять оглядачі гідротехнічних споруд, в обов’язки яких входить догляд і технічне обслуговування каналів та споруд.

Основним важливим центром діяльності, особливо в поливний період є відділ водокористування та диспетчерська служба. Сюди поступає інформація зі всіх 36 насосних станцій та 16 перегороджуючих споруд. А ще від гідротехніків господарств, з якими укладені договори на послуги з подачі води на зрошення (31 господарство). Тут вся інформація аналізується, тут приймаються рішення щодо розподілу води по мережі.

Коло послуг для наших потенційних споживачів в управлінні постійно розширюється. Працює мобільний комплекс, електротехнічна лабораторія, цех по виготовленню металоплатикових вікон та тротуарної плитки, виконуються роботи по зварюванню поліетиленових труб. Придбали тепловізор, що дає змогу проводити діагностику насосно-силового обладнання та будівель. Працює проектно-кошторисна група. На базі управління відкрито і працю обласний консультаційно-дорадчий центр. На березі Азовського моря розташована база відпочинку «Меліоратор», де можуть оздоровитись і відпочити наші працівники зі своїми сім’ями. І так можна продовжувати і продовжувати.

Тож в цей святковий день хочеться, щоб життєдайна волога дарувала нашим полям щедрі врожаї, даючи впевненість в краще майбутнє. І хай в кожній родині оселиться щастя і дзвінкий сміх, доброта та любов.

Провідний інженер-гідротехнік Якимівського МУВГ Н. В. Соколовська,
газета «Акимовский вестник» від 31.05-06.06.2012р.

  • «Чисто-прудные войны».

Порядок передачи водоемов в аренду четко определен законом и доведен до всех заинтересованных сторон. Тем не менее с этими арендными договорами — полная неразбериха и туман. Кто-то заключает их с грубейшими нарушениями; кто-то по сути «приватизировав» пруд, вообще не заморачивается оформлением договоров. То есть прибыль в свой карман получает, а государству и местным советам не платит ни гроша.

Такое попустительство местных властей с одной стороны лишает казну законного дохода, а с другой — делает заложниками зарвавшихся арендаторов целые села.

Газета «МИГ» №22 от 31.05.2012г.

  • «Уничтожил пруд — назло громаде».

Пару недель назад жители села Новогоривка взбудоражили весь Токмакский район, устроив массовую акцию протеста.

Народ взбунтовался против самоуправства арендатора, который по неизвестным причинам слил всю воду из местного пруда.

Старожилы рассказывают, что это пруд, который подпитывался ключевой водой, существовал тут с давних советских времен и был излюбленным местом отдыха для сельчан и единственным источником для водопоя домашнего скота. Но после того как водоем взял в аренду частный предприниматель Сташковский из Токмака, спокойная жизнь в селе закончилась — из-за постоянных конфликтов арендатора с сельской громадой.

Газета «МИГ» №22 от 31.05.2012г.

  • «День працівників водного господарства»

На працівників водогосподарської галузі покладено відповідальне завдання — на високому професійному рівні забезпечити реалізацію державної політики у сфері охорони, раціонального використання і відтворення водних ресурсів країни.

В 2012 році День працівників водного господарства припадає на 3 червня.

Для працівників Мелітопольського МУВГ, заснованого у 1989 році, це свято стало вже традиційним. На сьогоднішній день Мелітопольське МУВГ — це 174 працівники, з яких 45 — інженерно-технічні працівники та керівний склад управління. За роки існування управління в колективі склалися доброзичливі стосунки, колектив працює вже багато років під керівництвом начальника управління Слєпканя М. В., як добре відлагоджена команда.

Саме ця команда і забезпечує стале функціонування та обслуговує Приазовський магістральний канал, трубопроводи, понад 100 гідротехнічних споруд і 20 державних насосних станцій.

Начальник водних ресурсів Мелітопольського МУВГ Л. І. Весніна,
газета «Новий день» №107-111 від 30.05.2012р.

  • «С участка соседа вода заливает дом».

Мой сосед по даче на свой участок навез земли. За счет этого его участок почти на метр стал выше, чем мой. И сейчас все атмосферные осадки с его участка сливаются на мой, иногда подтапливая дом и погреб. Сосед ничего не делает, чтобы устранить негативные последствия своей деятельности. Как действовать мне?

Ольга С., Киевская область.

Если сосед добровольно не хочет уладить конфликт, то необходимо обращаться в суд по месту нахождения земельного участка с иском о побуждении к выполнению определенных действий, а именно — обеспечению принятия необходимых инженерно-технических мер, которые будут предотвращать перетекание атмосферных осадков с его земельного участка на ваш, или приведение его в прежнее состояние. Основанием для этого будет ст. 96 Земельного кодекса (ЗК) Украины, которая устанавливает, что землепользователи обязаны: обеспечить использование земли по целевому назначению и за свой счет приводить ее в прежнее состояние в случае незаконного изменения ее рельефа, за исключением случаев незаконного изменения рельефа не владельцем такого земельного участка...

Газета «Голос Украины» №92 от 22.05.2012г.

  • «В поддержке государства — наше настоящее и будущее»

Прежде всего уточню, что в наших управленческих структурах произошли изменения: государственный комитет по водному хозяйству переименован в агентство водных ресурсов Украины, — говорит Сергей Анатольевич. — А Запорожский облводхоз теперь называется «Облводресурсов».

Насколько острой остается проблема использования и расширения орошаемых площадей в сельском хозяйстве?

Работы — непочатый край. И вести ее эффективно можно только при активной государственной поддержке. Недавно в Херсоне прошло всеукраинское совещание, на котором обсуждались проблемы научного обеспечения эффективного использования орошаемых земель в Украине в 2012 году. То есть вопрос становится конкретно: недопустимо бездумно поливать сельхозкультуры, а делать это необходимо исключительно, исходя из научных разработок и рекомендаций, используя на практике самые передовые, прогрессивные технологии.

На первый план выносится научное обеспечение орошения?

Что надо было делать давно и постоянно — бездумно лить воду на поля, причем в неограниченных количествах, недопустимо. Старана у нас, к тому же, вододефицитная.

Неужели? Как-то странно звучит для Украины.

Быть может, потому, что мы живем возле Днепра. А чуть подальше — аврал! В той же самой Великой Белозерке серьезнейшие проблемы, связанные с водообеспечением. Хотя там и протекает речка. А южные районы Запорожской области? Бердянский, например. Если бы туда не подали каховскую воду, люди остались бы даже без питьевой воды!

Начальник Каменского межрайонного управления водного хозяйства,
газета «Запорізька Січ» №100-102 від 17.05.2012р.

  • «Поверніть пеленгасу Молочний лиман».

Зупинити перетворення унікального місця нересту промислових риб на пустелю, відродити його біологічне різноманіття — значить повернути Україні її колишні величезні рибогосподарчі здобутки на Азові

На ціле узбережжя у Запорізькій області між Степанівкою (Приазовський район) і Кирилівкою (Якимівський район) поодинокий рибалка сумує над вудочкою: сьогодні ще не спіймав жодної рибини. День до вечора, а у чоловіка вже й надії немає, що повернеться додому з уловом.

Детальніше>>

Куди вперше випустили, туди й повертаються

Колись ця коса, що відділяє Молочний лиман від Азовського моря, була улюбленим місцем рибалок: рибу можна було брати просто голими руками. Так, у лимані в різні часи його було понад 30 (!) видів риб, майже половина з яких були промисловими. Кількість зоопланктону, за різними джерелами, тоді становила від 50 до 88 видів гідробіонтів. Численна біомаса планктонних організмів повністю задовольняла потреби всіх планктоноїдних риб, що заходили до лиману на нерест і нагул. Значними були й показники їх чисельності. В «урожайні» роки попередніх часів у лимані щороку добували до 2 тисяч тонн риби, а в 1956-му зареєстровано максимальний річний вилов — 10 687 тонн. Основу уловів зазвичай становили камбала-глоса, азово-чорноморські кефалі, бички, шемая, пеленгас. Щодо пеленгасу (штучно виведеного українськими науковцями у 70-х роках минулого століття і нині одного з найцінніших видів промислової риби в Азовському морі), то своєю появою він завдячує саме Молочному лиману, який став для нього своєрідною малою батьківщиною. Перше маточне поголів’я мальків було випущено саме тут. Сюди ж відтоді вже десятками років пеленгас щороку повертається на нерест.

Оптимальні умови для формування і розвитку іхтіофауни (унікальність якої стала приводом для оголошення Молочного лиману в 1974 році постановою Ради Міністрів УРСР гідрологічним заказником загальнодержавного значення, а вже у часи незалежності України його акваторію площею понад 22 тис. га включено до складу Приазовського національного природного парку) забезпечувалися завдяки сталому сполученню Молочного лиману з Азовським морем. Тоді солоність лиманської води не набагато перевищувала показники морської. А найбільш сприятливі для гідробіонтів умови, коли відбувається значний водообмін лиману з морем і встановлюється солоність води на рівні 18—25 г/л.

У пустелі риба не водиться

Нині ж тут через тривалу відсутність прямого сполучення з морем ніби все вимерло. Навіть побачити чайку, що полює на рибу, — здавалося б, звичайний морський сюжет, — і то можна не завжди. Причина цього — безвідповідальна господарська діяльність людини. Колись із різних причин було засипано першу штучну протоку, яка забезпечувала стале сполучення лиману з морем. Замість неї створили гирло в іншому місці. Вибір місця цієї протоки, як пізніше з’ясувалося, виявився вкрай невдалим. Її інтенсивно заносило піском, отже, виникла потреба в організації постійних робіт з її розчистки, а це в свою чергу вимагало значних фінансових затрат. Доки питання фінансування цих робіт за радянських часів вирішували на державному рівні, протока успішно функціонувала і забезпечувала надійне з’єднання лиману з морем. У новітні часи питання розчистки протоки втратило державне значення і стало приватною справою окремих суб’єктів господарської діяльності. Тож у результаті лиман опинився у катастрофічному становищі, свідком чого і стала авторка цих рядків.

Нині з’єднувальний канал лиману з Азовським морем — головна водна артерія, якою в лиман вливалося життя, — вже багато років не може виконувати своє призначення. Молочний лиман ізольований від моря, а вода у ньому продовжує випаровуватися. Тому набагато зменшилася площа його акваторії, різко зросла солоність лиманської води — сягає позначки до 50 (!) г/л, до мінімальних показників упав рівень обсягу біомаси водних організмів, що була кормом для промислових риб. Промисел риби в Молочному лимані, засвідчують місцеві жителі, припинився ще у минулому сторіччі. Риба, зокрема пеленгас, втратила можливість заходити в лиман для нересту та нагулу.

Місцеві рибалки стурбовані, мовляв, ще рік-два — і про українську промислову рибу перестануть і згадувати, її просто не стане, а Україна втратить свої лідерські позиції у рибогосподарчій діяльності на Азові.

Втім, вихід є: якщо уряд візьме ситуацію під контроль і впровадить державну програму порятунку і відродження Молочного лиману, сюди повернеться життя, і місцева іхтіофауна віддячить сторицею. На замовлення дирекції Приазовського національного природного парку фахівці науково-дослідного інституту «Укррічтранспроект» підготували проект (приблизно 300 тис. грн. на його розробку виділила Запорізька облрада з обласного бюджету), втілення якого дасть змогу зупинити перетворення лиману на пустелю. Ціна питання — 27 млн. грн. Водночас через брак з’єднувального каналу щорічні втрати лише від неможливості повноцінного нересту і нагулу промислової риби, за підрахунками фахівців, становлять щонайменше 54,7 тис. тонн, або приблизно 650 млн. грн.

Газета «Урядовий кур'єр» №85 від 16.05.2012р.

  • «В області відновлюють зрошення полів».

Збереження меліоративних систем та їх передачу на баланс держави обговорювали представники обласної, районної влади та керівники сільгосппідприємств 11 квітня на обласній нараді.

Як розповів заступник голови Запорізької облдержадміністрації О. Дудка, наразі в обласному бюджеті вже затверджена сума на відновлення меліорації, вона складає більше чотирьох мільйонів гривень.

В Україні більше двох мільйонів гектарів зрошуваних земель. Але на практиці лише 600 тисяч гектарів полів дійсно поливається.

Для повного відновлення меліоративних систем необхідно перш за все провести її реконструкцію та припинити незаконний демонтаж. За словами начальника Запорізького облводресурсів В. Шляховчука, з кожним роком кількість виведених із ладу меліоративних систем збільшується.

На думку начальника облводресурсів, відновити меліорацію в державі вдасться лише при співпраці органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та сільгоспвиробників.

Газета «Новий день» Мелітопольського району від 18.04.2012 року №77-81.

  • «За чисте довкілля»

Всесвітній день довкілля є щорічною подією, яка спрямована на започаткування найбільшого і найбільш широко відомого дня, що святкується, а саме — Всесвітнього дня для позитивних екологічних заходів.

Всесвітній день довкілля є днем для людей з усіх верств суспільства, яким необхідно зібратися разом, щоб забезпечити чисту, зелену і яскраву перспективу для себе і майбутніх поколінь.

Одним із заходів Всесвітнього дня довкілля є проведення «Місячника благоустрою». У цьому році він проводиться з 23 березня по 11 травня. 6 квітня 2012 року Мелітопольським МУВГ був проведений суботник по управлінню щодо упорядкування територій, адміністративних будівель та виробничих баз.

Начальник відділу водних ресурсів Мелітопольського МУВГ Л. І. Весніна,
газета «Новий день» Мелітопольського району від 18.04.2012 року №77-81.

  • «Орлівці відстоюють ріку».

Нещодавно в селі Орлове Світлодолинської сільради сельчани влаштували громадські збори. Таким чином орлівці відстоювали своє право користуватися річкою Курошани.

Перші невдоволення від людей стали лунати, коли вздовж берега встановили таблички із забороною рибалити, бо річка взята в оренду. А коли інформація про оренду ще й у пресі з'явилася, народ вирішив діяти рішучо та відстояти своє.

Громадські збори завершилися двома голосуваннями. Під час першого орлівці прийняли рішення заборонити надавати річку в оренду будь-якому рибогосподарському підприємству. А другим голосуванням вони дозволили лише представнику своєї громади брати її в оренду в майбутньому.

Газета «Новий день» Мелітопольського району від 11.04.2012 року №72-76.

  • «Водогосподарський комплекс Запорізької області та його функціонування»

Запорізька область — одна з найрозвинутіших в Україні як за промисловим, так і сільськогосподарським виробництвом.

Регіон є вододефіцитним. Річка Дніпро — основне джерело води — тече через північно-західну частину області, де зволоження найкраще. На решті території часто спостерігаються посухи. Переважна більшість місцевих річок маловодні. Серед них — Кінська (Конка), Молочна. Більшість інших річок улітку може пересихати.

Нині централізованим питним водопостачанням в області забезпечено всі 14 міст, 18 із 23 селищ міського типу, а також близько половини з 918 сільських населених пунктів. На жаль, в області ще 309 сіл, де місцеві жителі змушені використовувати привізну воду.

Значну увагу в області приділено зрошенню. Тут збудовано Північно-Рогачикську зрошувальну систему, площа якої становить близько 100 тис. га. Головна насосна станція розташована на березі Каховського водосховища поряд із с. Балки. Звідси у південно-східному напрямку простягається магістральний канал (довжина 39,4 км) з кількома відгалуженнями. Щороку з Дніпра забирається і подається споживачам 30-40 млн. м3 води.

Значні площі зрошуваних земель розташовані і на південному заході області. Джерелом зрошення тут слугує Головний Каховський магістральний канал, продовженням якого є Приазовський канал.

З інших зрошувальних систем може бути згадана Вільнянська, що розташована у північно-західній частині області. На заході області розміщені також Кам'янська, Іванівська та Благовіщенська зрошувальні системи.

Загалом в області налічується 17 зрошувальних систем, загальна площа яких становить 240,7 тис. га.

Досить багато в області ставків і водосховищ: перших нараховується майже 1100, других (не рахуючи створених на Дніпрі) — 28.

Важливою проблемою у сфері водного господарства є відсутність загальнодержавного порядку надання в оренду водних об'єктів. У зв'язку з цим облводресурсів спільно з обласною радою було підготовлено відповідний порядок по Запорізькій області. У 2011 році встановлено розмір орендної плати 200 грн. за 1 га водного дзеркала. Впровадження цього порядку дозволило в 2011 році втричі збільшити (порівняно з 2009р.) надходження коштів від оренди водойм.

Начальник Запорізького облводресурсів В. Шляховчук, заступник начальника В. Бабешко, професор НАУ В. Вишневський,
Журнал «Водне господарство України» №2'2012.

  • «Коли мене запитують, чи питна вода з-під крана, я відверто кажу: ні!»

На тлі гучних заяв про те, що людство входить в епоху дефіциту прісної води, і що саме вода, а не газ і нафта, може стати причиною війн на планеті в найближчі кілька десятиліть, звичайнісінький водяний кран у міській квартирі видається неабияким благом цивілізації, а заодно і предметом суперечки — пити чи не пити з-під нього воду.

Детальніше>>

«Той факт, що в Україні фірми з реалізації фасованої артезіанської води успішно розвиваються останні два десятиліття, свідчить, що люди розуміють, що таке якісна вода, і готові за неї платити», — підкреслив в інтерв’ю «УК» Володимир Кобилянський — фахівець у сфері новітніх технологій водопідготовки та контролю якості води, керівник харківського Науково-дослідного центру водопостачання та якості води.

Володимире Ярославовичу, майже 30 років ви займаєтеся питанням якості та безпеки води. Наскільки гострою для Харкова є проблема питної води, враховуючи маловодність регіону — аж 24 місце серед регіонів України за водними ресурсами?

Природно, що в кожного регіону є свої джерела питного водопостачання. Харків’янам, приміром, менше пощастило, ніж сусідам-полтавчанам, які водогоном отримують артезіанську воду, що її харків’яни купують з цистерн за 50 коп. за літр. Харків бере воду, як і більшість міст країни, з поверхневих джерел — Сіверського Дінця і Дніпра, частка води з артезіанських свердловин — мізерна.

Втім, за нинішніх реалій розвитку регіону і обсягів споживання води, дефіциту водних ресурсів для питного водопостачання на Харківщині немає. Проектні потужності міського водогону розраховані на подачу до Харкова щодоби практично більше 1 млн. кубів води, тоді як потреби міста сьогодні становлять майже 600 тис. кубів.

Натомість, на мою думку, є дефіцит якості води. І людям потрібно чесно пояснювати, що економічно нереально всю водогінну воду зробити високоякісною і питною. Цього не в змозі забезпечити жодна країна світу. Наприклад, в США нормативи якості води розподіляють на два рівні — технологічно можливої якості та бажаної. Щоб не провокувати безперервних спекуляцій навколо водогінної води, потрібно воду, яку людина споживає, розмежовувати за її призначенням: для фізіологічних, санітарних, побутових потреб, вирощування городини тощо.

До якої ж тоді категорії треба зараховувати водогінну воду, яку споживає більшість городян?

Нагадаю, до літа 2010 року ми керувалися документом радянських часів — ГОСТом 2874-82 «Вода питна», який останні роки швидше відображав наші технологічні можливості, а не якість питної води, яку ми можемо споживати і не боятися за своє здоров’я. Та вже другий рік в Україні діють нові Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», в яких нарешті з’явилося таке поняття як «вода фасована» і виписано чітке нормативне її розмежування з водогінною водою. Цим документом Україна наблизилася до європейського водного законодавства і світових стандартів питної води, але лише в частині фасованої води.

Тобто лише тієї, що реалізується з цистерн, продається в пластикових бутлях. А щодо водогінної?

Новий ДержСанПіН істотно посилює вимоги і до якості водогінної води, але більшість з  них вступають в дію з 2015 року, а найпроблемніші — з 2020 року. Втім, документ потрібно доопрацьовувати. Для мене, приміром, незрозуміло, чому для питної води різного походження введені різні норми якості. Чому вода з колодязя та джерела може бути гіршою, ніж водогінна, а водогінній дозволяється бути гіршою за фасовану? Ось і виходить, що з крана тече питна вода для споживання людиною, оскільки відповідає вимогам нового ДержСанПіНу, наведеним у таблиці для водогінної води. Але цій воді чомусь дозволяється за деякими показниками бути в 10 разів гіршою за фасовану. Тобто, ми можемо пити в 10 разів токсичнішу воду…

Це при тому, що вона відповідає новим санітарним нормам?

З гігієнічної точки зору — це нісенітниця, тому що для організму людини все одно, якого походження питна вода. Як член робочої групи Мінрегіону з обговорення нового ДержСанПіНу я цікавився в гігієністів — розробників документа, чому у водогінній воді марганцю (до речі, токсичний метал) може бути на рівні 0,5 мг/дм3, а у фасованій — 0,05 мг/дм3. Різні нормативи і за іншими показниками, наприклад, амоній — 2,6 і 0,1 мг/дм3. відповідно. У такому разі логічно було б воду для споживання людиною розбити за сортами, як будь-який харчовий продукт. Є ж ковбаса вищого, першого сортів, які дозволені до споживання, але вони різної якості. Я бачу цю інформацію на етикетці й роблю свій вибір усвідомлено.

Але в тім-то й проблема, що до споживачів долинає досить суперечлива інформація про якість води з централізованого водогону. Якій із них вірити?

Потрібно чітко усвідомлювати і постійно роз’яснювати людям те, що системи централізованого водопостачання — це цивілізаційний момент, це важливий чинник національної безпеки. Це, без перебільшення, основа безпеки та виживання населення в містах, і особливо в мегаполісах. Водогінна вода — це санітарія й комфорт нашого житла. Зрозуміло, що її пити можна, тому що вона не повинна завдавати шкоди і викликати інфекційні захворювання у людини. Але якщо є можливість її не пити, краще не пити. По-перше, це не питна вода вищого ґатунку. По-друге, і це основне, є проблема вторинного, в тому числі аварійного, забруднення води при її транспортуванні водогінними мережами, стан яких добре відомий.

Тому коли мене запитують «Вода з-під крана питна?», я кажу відверто — «ні».

А яку воду ви п’єте вдома?

Як більшість харків’ян — водогінну, але доочищену та знезаражену побутовим, встановленим на кухні, фільтром з активованим вугіллям і ультрафільтраційною мембраною. Розумієте, очищена — то вже якісно інша вода, вона — питна. За моїми багаторічними підрахунками затрати на доочищення водогінної води для однієї людини становлять майже 15 грн. на місяць. Але потрібно витратити значну суму на придбання та встановлення фільтра, що не кожному по кишені. І тому, щоб населення могло реалізувати своє право — пити високоякісну воду, Верховною Радою наприкінці минулого року до Загальнодержавної програми «Питна вода України на 2011—2020 роки» були внесені зміни щодо запровадження в усіх регіонах пунктів доочищення водогінної води.

Виходить, законодавець офіційно визнав, що в системах централізованого водопостачання України питна вода не відповідає стандартам…

Саме тому в рамках цієї програми планується зведення станцій доочищення питної води із систем централізованого водопостачання, насамперед, для забезпечення дошкільних закладів, шкіл, лікарень, а також для облаштування пунктів розливу питної води з доставкою її спеціальним автотранспортом. Загалом, по країні до 2020 року мають звести 23 тис. таких установок, аби всі жителі України мали високоякісну питну воду. Для цього виділяються державні кошти.

Але нині тільки 2012 рік і за кілька місяців у нас велике європейське футбольне свято. А ми лише плануємо облаштувати в Харкові такі пункти.

Наскільки мені відомо, в деяких харківських готелях уже стоять системи доочищення води. Власники кав’ярень, інших закладів харчування також зацікавлені у таких установках. На джерелах є такі пункти доочищення. На ринку з’явилися автомати розливу води.

А загалом, не бачу водної проблеми, адже УЄФА на перший план висуває вимоги щодо гарантування безпеки централізованого водопостачання. У цьому плані Харків — місто безпечне. Наші водоочисні споруди, хай і спроектовані ще за радянських часів, але на той час за стандартами, що не поступалися кращим світовим. Споруди, зрозуміло, технічно застаріли, але функціонують безперебійно і надійно. У Харкові, як свідчить статистика, уже протягом кількох десятиріч якість води залишається стабільною, тому немає спалахів захворювань, пов’язаних з водою.

Крім того, Харків має одну з кращих в Україні сучасну відомчу лабораторію санітарно-епідеміологічного контролю якості води, яка здатна на період проведення футбольних матчів у Харкові забезпечити європейський рівень контролю якості води на всіх основних інфраструктурних об’єктах Євро-2012. До речі, у цьому плані досвід лабораторії Харківського водоканалу міг би бути цікавим і корисним іншим містам України, що приймають Євро-2012, і які, я впевнений, теж працюють у цьому напрямку.

Щодо фізіологічно повноцінної питної води, яка б відповідала європейським стандартам, то її завжди можна купити — ринок питної води в Україні досить розвинутий. Для більшості європейців така практика звична.

І ви радите харків’янам її переймати?

У людини завжди є вибір: купувати фасовану воду, очищати водопровідну побутовими фільтрами або, у крайньому разі — відстоювати її і кип’ятити. А наше завдання — давати достовірну та об’єктивну інформацію для усвідомленого вибору.

Газета центральний органів виконавчої влади України «Урядовий кур'єр» №51 від 21.03.2012р.

  • «Селянам не байдуже, як будемо жити далі».

Володимир Грона, сільський голова Купріянівки підбиває підсумки своєї річної роботи на посаді.

Річку треба зберегти для нащадків

Щодня, виходячи з приміщення сільської ради, милуюся краєвидом на річці Мокра Московка, до якої ведуть безліч стежок повз хати селян. Був час, коли в цих водах навіть вітрильники ходили. Серце стискається від того, як усе занапастилося. Тому запропонував внести до анкети питання про необхідність благоустрою берегів річки. Люди не лише більшістю голосів (88%) підтримали необхідність вирішення цієї проблеми, а й виступили за те, щоб вважати її однією з найпріоритетніших. Адже, на жаль, річка Московка з Мокрої перетворюється на смердючу. З одного боку її забруднюють стоками зі свинарника, а з іншого — відходами виправної колонії №101. Боротися з цим необхідно всім разом і невідкладно. До того ж, терміново треба вирішувати проблему розмивання берегів. Сьогодні це ще можна зробити своїми силами: керівники деяких (на жаль, не всіх) фермерських господарств, та й просто жителі сіл мають бажання взяти посильну участь у цій справі.

Опитування означило ще цілу купу питань, які необхідно вирішувати. Найчастіше висловлювалися такі побажання: необхідно провести нічне освітлення в селах, газифікацію сіл Бекерове та Кіровського, будівництво об'їзної дороги для великовантажних машин біля села Купріянівка, а також відкрити торгові точки в малих селах. Звичайно, такі питання неможливо вирішити силами самої сільської ради, це — проблеми державного рівня. А сільська рада, звичайно ж, не залишатиметься збоку.

Та, незважаючи на багато проблем (а в кого їх немає!), 57 відсотків жителів хочуть, щоб їхні діти й онуки жили в рідних місцях.

Дуже радий, що вдалося вивести громадську думку з кола побутових турбот й отримати відгуки на важливі проблеми рідної землі. Адже найбільш небезпечна — байдужість людей. Вона призводить часом до непоправних наслідків.

Ми плануємо зробити таке анкетування постійним — раз на два роки.

Запорізька обласна газета «Запорізька правда» №40 від 17.03.2012р.

  • «Снеговые завалы грозят подтоплением».

Пока Приазовский район вовсю борется с зимней непогодой, жители села Чкалова боятся прихода весны и таяния снега.

Cело Чкалово вместе с другими населенными пунктами, расположенными рядом с Азовским морем, несколько дней оставалось отрезанным от мира. Сильный ветер сводил на нет расчистку транспортных артерий и заметал снегом жилые дома чуть ли не до самых крыш. А потеплеет, беспокоятся чкаловцы, жди другой беды — подтопления, от которого они натерпелись еще в прошлом году («ИЗ», 29 апреля 2011 года).

Детальніше>>

Поначалу ситуация была под контролем, дорога на районный центр — Приазовское — через села Таврическое, Девненское, Георгиевку, Новоконстантиновку была общими усилиями «открыта», — рассказала «Индустриалке» сельский голова Чкалово С. Закуцкая. — А на выходных непогода разгулялась с новой силой, ветер несколько дней дул со стороны моря и нес за собой с полей снег даже вперемешку с землей. Люди боялись, что их постройки не выдержат натиска стихии, того и гляди снег выдавит окна и двери и «хлынет» в дома. Где обстановка была наиболее критической, помогали расчищать дворы, а сугробы в некоторых достигали трех метров! По селу постоянно работала техника ООО «Агрофирма «Ольвия», так что проезд внутри населенного пункта был свободный.

Но за пределами села справиться с заносами хозяйству было не под силу. Так что хлеб за две недели к нам только четыре раза привезли, последний раз 9 февраля, когда как раз ветер стих и на дорогах стало поспокойнее, — продолжила Светлана Викторовна. — Почты тоже практически все это время не было, детвора из сел Мироновка и Новоконстантиновка в нашу школу не могла попасть. А студентов в Мелитополь на личной машине доставлял директор «Ольвии» Анатолий Тиховод, прокладывая дорогу с подветренной стороны вдоль посадок. Маршрутка после перерыва к нам от Приазовского смогла добраться тоже только в этот четверг.

Но больше жителей Чкалова сейчас страшит оттепель, ведь талой воде уходить будет некуда, и село снова затопит, как это было весной прошлого года. Эта проблема с того времени так и не решена, все застопорилось сразу после гидрогеолого–мелиоративной экспедиции. Она показала, что расположение села в низине наслоилось на нарушение в процессе фильтрации поверхностных вод, а также отсутствие системы водоотведения и хаотичную застройку.

Все это в комплексе с сильными осадками и дало в 2011 году неутешительную картину. Как ее изменить в лучшую сторону и отвести влагу от населенного пункта, должен был дать ответ проект, но необходимых для его разработки 200 тысяч гривен ни у района, ни тем более у села нет, а в области в помощи отказали.

Не так давно мы получили ответ за подписью одного из замов председателя облгосадминистрации, — уточнила С. Закуцкая. — В нем говорится, что из–за ограниченности финансовых ресурсов областного бюджета территории должны самостоятельно решать вопросы с разработкой проектно–сметной документации. Так что даже и не знаем, что нам теперь делать! Не говоря уже о том, что на сами мероприятия по борьбе с подтоплением нужна сумма более серьезная.

Тем временем местная власть сейчас все силы бросила на то, чтобы решить проблему более насущную и разобраться со снеговыми завалами.

9 февраля у нас остался один самый проблемный участок в районе — дороги от Александровки до Дунаевки и Степановки–1, по всем остальным движение транспорта было налажено накануне, — отметил начальник отдела по вопросам чрезвычайных ситуаций Приазовской райгосадминистрации Сергей Михов. — Техника и люди (задействован был не только райавтодор, но и сельхозпредприятия, МЧС) работали на износ, но метель вынуждала чистить одни и те же направления по нескольку раз. Если была необходимость в проезде «скорой», как это было по Новоконстантиновке, где у мужчины случился сердечный приступ, или Александровке, житель которой сломал ногу, выделяли им в сопровождение тракторы. Помогали добираться также автомобилям с почтой и пенсиями, продуктами. Так что в целом, несмотря на погодные условия, которых регион не знал лет 25, обстановку держим под контролем.

Газета «Индустриальное Запорожье» №20 от 10.02.2012.

  • «„Труба“ запорожским трубам».

Угробленная мелиорация

«В 2012—2013 годах усилия областной власти в отрасли растениеводства будут направлены на улучшение физико-химических, агрохимических свойств грунтов и возрождение их плодородности. Особое внимание будет уделено восстановлению сети орошения земель, что позволит уменьшить зависимость сельскохозяйственного производства от неблагоприятных погодных условий». Эта информация была опубликована на интернет-сайте Запорожской областной администрации 18 января текущего года.

Однако «восстановить сеть орошения земли» у чиновников вряд ли получится быстро — если получится вообще. Дело в том, что большая часть этой сети попросту разворована. Воровство это продолжается уже более десяти лет. Однако ни одного обвиняемого в краже сотен километров труб до сих пор не появилось.

13 января 2012 года заместитель запорожского губернатора Дудка А. провел совещание, посвященное вопросам сохранения мелиоративных сетей в регионе. Однако никаких конкретных решений на данном совещании принято не было. Чиновники совместно с правоохранителями ограничились абстрактными поручениями и рекомендациями. Впрочем, возможно, что команда нового главы области таки всерьез возьмется за столь необходимое региону восстановление оросительных систем. И — для начала — хотя бы прекратит их системное уничтожение.

Газета «Суббота плюс» от 26.01.2012г.

  • «Лучший способ вырастить детей хорошими — сделать их счастливыми»

Бывает, живёт Человек — и всё у него в жизни хорошо складывается: жена, дети, квартира, дача, машина, мобильный телефон — всё есть, грех жаловаться! Работа и друзья — тоже в наличии. Но иногда, наблюдая великолепный закат, слушая чудную музыку или читая мудрейшие книги он понимает, что чего-то очень важного ему в жизни недостаёт. А ведь ответ очень прост — невозможно бать счастливым, когда рядом кто-то страдает.

Так распорядилась судьба, что некоторые дети оказались без родителей, или родители (по разным причинам) не в состоянии окружить детей теплом и заботой, одеть — обуть, а то и просто накормить.

Запорожская гидрогеолого-мелиоративная экспедиция решила для себя это очень просто. Не поднимая партийных знамён, инициативная группа ЗГГМЭ, поддержанная в своём начинании начальником Фундаментовой Л. Г., в преддверии Рождества Христова, обратилась к коллективу экспедиции с предложением оказать помощь Васильевской школе-интернат в которой живут и учатся 150 воспитанников от 6 до 20 лет, из которых 10 детей-сирот и 90% — дети из малообеспеченных семей.

За две недели коллективом экспедиции было собрано множество детских вещей и книг. На собранные деньги приобретены спорт-инвентарь, продукты питания, канцелярские товары и игрушки. Не остались равнодушными и предприниматели г. Днепрорудного — ЧП Бакун О. М. реализовал для деток продукты питания по себестоимости, а ЧП Нездоля Р. И., узнав о цели покупок игрушек, безвозмездно передала детишкам целый мешок подарков. Огромное спасибо всем неравнодушным!

6 января 2012 года подарки были вручены детишкам Васильевской школы-интернат. Глаза ребенка, лишенного родительской заботы — красноречивы. В этот день, на одну капельку грусти в них стало меньше.

Социальное развитие общества тем выше, чем меньше детских домов и приютов. Однако от действительности не уйдешь… Оскар Уайльд написал: «Лучший способ вырастить детей хорошими — сделать их счастливыми». В силах каждого из нас помочь детям, оказавшимся в непростой ситуации, сделать их хоть немного счастливее. Ведь мы живём на этой Земле, чтобы помогать друг другу.

Запорожская экспедиция, обращается ко всем неравнодушным и добрым людям с предложением поделиться своей частичкой радости — сделать детей хоть немного счастливее, помочь им вырасти без нужды!!! Контактные телефоны инициативной группы : 098-850-81-07, 050-240-01-75.

Провідний гідрогеолог ЗГГМЕ Хужин С.,
«Рациональная газета» №1 від 19.01.2012р.

  • «Песчаная балка: полмиллиона на расчистку».

В бюджете развития города на 2012 год предусмотрено 500 тыс. грн. для продолжения расчистки Песчаной балки.

Эти деньги уйдут на прочистку участка от железнодорожного моста до пр. Б.Хмельницкого.

На этом борьба с подтоплением не закончится. Ещё порядка 270 тыс. грн. предусмотрено на прочистку Кизиярской балки.

В прошлом году удалось прочистить около полукилометра русла проблемного ручья. В этом планируется выполнить такой же объем работ. Для того, чтобы решить проблему с большой водой в северной части города, в бюджете предусмотрено 97 тыс. грн. На эти деньги удастся расчистить дренажную канаву ул. Северо-Линейной, протяжностью 870 м.

Газета «Новий день» Мелітопольського району №11-17 від 18.01.2012р.

1/15

фото
назад
вперед
закрити

Про БУВР річок Приазов'я

pdf Положення про БУВР річок Приазов'я

Структура управління

Основні завдання

Керівництво

Підвідомчі організації

Етапи розвитку

Нормативні документи

Вакансії

Діяльність

Основні пріоритети діяльності на 2017 рік

Водогосподарська обстановка

Моніторинг

Звіти БУВР річок Приазов'я

Протидія корупції

Платежі за оренду водних об'єктів

Публічні закупівлі

Послуги

Звернення громадян

Прийом громадян

Прес-центр

Анонси подій

Новини

Огляд преси

Друкарські видання

Виступи на телебаченні

Публічна інформація

Інформація

Інформація про пропуск паводку

Інформація про полив

Водні ресурси

Пошук водних об'єктів (тестування)

Меліорація

Дорадчий центр

Застосування мобільного комплексу

Водовимірювальна лабораторія

Система рибозахисту ЕГРЗ-М

jpg Карта меліоративного фонду області

jpg Карта-схема водних об'єктів Запорізької області

jpg Гідрографічне районування водогосподарських ділянок Запорізької області

Охорона праці

Корисні посилання

Сектор територіального органу Держводагентства

Фотогалерея

Райони

Річки

Лимани, водосховища

Канали, насосні станції

Азовське море

Джерела

Контактна інформація

Басейнове управління водних ресурсів річок Приазов'я © 2007-2018